Розділ 8

Бути такою близькою з цим хлопцем було одночасно і лячно і приємно. Не знаю хто він і що мені від нього чекати, але мені добре бути з ним. Хоча в більшості випадків я це заперечую, вже за місяць мені знімуть гіпс і Арлен повернеться в Іспанію. Йому добре там, я впевнена, що він там знайде свою другу половинку. Я повинна тримати дистанцію між нами, щоб я не звикла до нього й легко його відпустила до Іспанії.

 - Конвалія. - пролунав збоку голос того, про кого щойно думала. Я обернулася й глянула на нього.

 - Слухаю? - обізвалась до нього і він ніяково посміхнувся.

 - Мені здається, що самий час для пізньої вечері. А ти як гадаєш? - звернувся Арлен, а я посміялася з нього.

 - Якщо ти допоможеш мені телепортуватися на кухню, то я зможу тебе чимось нагодувати. - повідомила хлопця і випадково глянула на його шию, де було невелике татуювання у вигляді конвалії.. Арлен помітив куди я дивилася і відразу взяв ситуацію у свої руки. Хлопець підхопив мене на руки та поніс на кухню навіть не спитавши де саме вона, тут явно щось не таке.

 - Я думаю ти будеш не проти, якщо я тут трохи хазяйкою побуду. - сказав мені хлопець та посадив мене на стільчик і відразу підійшов до холодильника в пошуках потрібних йому продуктів.

Згодом він перемістився до плити й закинув картоплю у воду. Арлен почав нарізати кубиками м'ясо.

 - Ти знав мене раніше? - раптово запитала хлопця, він різко зупинився і його очі нервово забігали.

 - Кхм, здається я вже достатньо м'яса нарізав. Задумався трохи. - промовив хлопець з нервовою інтонацією і забрав м'ясо для того, щоб посмажити його. Я спостерігала за всіма діями Арлена і не розуміла чому він втік від мого питання.

 - У тебе справді ніколи не було хлопця? - раптом пролунав голос хлопця який вже сидів біля мене.

 - Так, правда. Я ніколи не гналася за стосунками і ніколи не вірила, що вони у мене будуть. Мені 19 і мені не погано без партнера, але інколи бажання позбутися самотності в якій перебувають 90% мого життя сильніше. - розповіла я.

 - Цікаво, ще не зустрічав таких дівчат. - сказав хлопець.

 - У тебе їх багато було? - поцікавилася.

 - Від 16 до 18 так, а потім стався не дуже приємний інцидент і я поїхав у Іспанію. Там я всі 5 років намагався забути одну дівчинку іншими. - розповів Арлен, а мені стало цікаво чи зміг він її забути.

 - Вийшло забути її? - він глянув на мене і зітхнув.

 - Вийшло, але я недавно зустрів її і по сьогоднішній день шокований якою вона стала. - сумно розповів хлопець та повернувся до приготування.

 - Ти спілкуєшся з нею? - він не відповів на моє питання, а лише поставив переді мною приготовану їжу.

 - Надіюсь, тобі сподобається. - сказав хлопець і сів за стіл, я спробувала страву і видала стогін задоволення від смачної їжі.

 - Арлене! Це дуже смачно, дякую тобі. - повідомила хлопця, що його їжа неперевершена і він посміхнувся.