Розділ 2

На ранок моя гостя поїхала по справах, тому після смачного сніданку на самоті я неспішно зібралася, та підійшла до вхідних дверей. Відкривши двері побачила перед собою кошик з декоративними конваліями, я прислухалася до звуків у коридорі та нічого не почула. Взявши квіти у руки я помітила записку, я занесла квіти у середину квартири та залишила їх на столику у вітальні. Я взяла записку з квітів та присіла на диван. Коли я відкрила папірець по моєму тілу пройшовся мороз.

   "Eres tan delicada como un lirio de los valles" - було у записці. Я схопила квіти і вийшла з квартири прямуючи до смітника. Коли ці квіти опинилися у смітті, мене окликнув голос чоловіка на який я обернулася.

 - Томас! Ти повернувся! - кричала я вже в обіймах хлопця, а він весело засміявся.

 - Повернувся Алісіє, але чому ти викинула квіти від мене? Це ж твої улюблені. - запитав мій друг, я глянула на квіти і знову на Томаса.

 - Я не знала, що це від тебе. На записці нічого не було крім "Eres tan delicada como un lirio de los valles." - хлопець відпустив мене та глянув на квіти, брови Томаса зійшлися разом.

 - Я замовляв тобі квіти без записки, від кого вони? - невдоволено поцікавився він. Я запанікувала, не хотіла йому розповідати про вчорашнє, Томас не той хто залишив би це просто так.

 - Та від Клари вона вчора повернулася також. - награно посміхнулася. 

 - Ну добре, я хотів запросити тебе на вечерю нашої сім'ї. У мене брат повернувся, вирішили відсвяткувати. - запропонував Томас.

 - Ох, я не проти! Давно не бачилася з твоїми батьками і нарешті познайомлюсь твоїм братом. - погодилася я, ми давно були знайомі, але познайомитися з його братом я ще не встигла. 

 - Тоді до зустрічі ввечері, о 6 заїду за тобою. - відповів Томас, обійнявшись на прощання він пішов у своєму напрямку, а я у своєму.

ВВЕЧЕРІ 

Я стояла перед дзеркалом вже готова, та милувалася сукнею в якій була. Це була ніжна бежевого кольору сукня, мені здається навіть створеною для сімейних вечерь. Ось пролунав довгоочікуваний дзвінок та я побігла відкривати двері.

 - Алісія, ти неймовірно виглядаєш! - моє обличчя покрилося рум'янцем від слів мого друга.

 - Дякую, я візьму квіти для твоєї мами та можемо їхати. - я легко посміхнулася і побігла за квітами. Повернулася до Томаса вже з квітами, ми вийшли на вулицю та сіли в машину й рушили в добре знайомому мені напрямку.

Вже менше ніж за годину ми були на місці, вийшовши з машини ми підійшли до будинку та знайшли в середину нас зустріла мати Томаса.

 - Тітко Люсі, я так рада вас бачити! Це вам. - я віддала квіти та обійняла жінку.

 - Алісія дочко, я теж сильно скучила! - відповіла жінка та відійшла, щоб підійшов батько Томаса.

 - Алісія, я так давно не бачив тебе. Змінилася так. - з посмішкою промовив чоловік.

 - Дядько Хардіне, якщо я змінилася то ви точно ні, таким же і залишилася. - відповіла я та обійняла батька Томаса.

 - Арлена ще немає? - поцікавився Томас і ми всі глянули на нього.

 - Сказав, що скоро буде. - відповів батько.

 - Як завжди ми чекаємо лише його. Не змінюється. - невдоволено промовив Томас, ми пройшли всі у вітальню та сіли на диван і саме в цей момент ми почули, як у двері почали дзвонити. Тітка Люсі пішла відкривати двері, а ми залишилися на своїх місцях. Невдовзі вона зайшла у вітальню і ми всі піднявшись глянули на брата Томаса.

 - Алісія, знайомся мій старший син Арлен. - представила його мати.

 - Eres tan delicada como un lirio de los valles. - одночасно та шоковано сказали ми. Томас взяв мене за передпліччя і допоміг сісти на диван, а я не могла відірвати погляд від тепер знайомого незнайомця.

 - Дочко ви знайомі? - запитав дядько Хардін.

 - Ні, вона просто така ж ніжна та отруйна як конвалія. - опередив мене Арлен, а я лише промовчала. 

Оце так доля, можна вважати я сама прийшла до нього! Аф, це жалюгідно..