Частина Х. Помилка, яку не треба виправляти. Розділ 41. Збирати дані все життя

Соломія

Наступного ранку після перемоги я прокинулася о 9:43.

Це було пізно.

Для мене — майже кримінальний злочин.

Перші три секунди я не розуміла, чому телефон лежить під подушкою, волосся виглядає так, ніби вночі я брала участь у дрібній локальній війні, а на губах залишилася абсолютно ідіотська усмішка.

Потім згадала.

Двісті п’ятдесят тисяч гривень.

Перше місце.

«Синхрон 2.0».

Максим.

Останній пункт чомусь завантажився особливо швидко.

Я відкрила телефон.

Шість повідомлень.

Два від Марти.

Одне від мами.

Одне від Олени Сергіївни.

Одне від Данила.

І одне від Максима.

Звичайно, відкрила останнє.

Це нічого не означає.

Окрім очевидного.

Максим:
Доброго ранку, переможнице.

Пауза.

Наступне повідомлення:

Я дотримався правила й не написав о 7:03, коли прокинувся.

Я засміялася.

Я:
Пишаюся твоєю витримкою.

Відповідь прийшла за десять секунд.

Максим:
Я страждав.

Я:
Корисно.

Максим:
Сьогодні побачення.

Я подивилася на час.

О.

Так.

Ми домовилися.

Другий день нової версії стосунків.

Перше нормальне побачення після гранту.

Без лабораторії.

Без комісії.

Без consent flow.

Без необхідності пояснювати дорослим людям із ноутбуками, чому не варто продавати чужі емоції як behavioral features.

Майже відпустка.

Я:
О 15:00.

Максим:
Я пам’ятаю.

Пауза.

Максим:
Дрескод?

Я:

Людський.

Він:

Складно.

Я:

Тоді хоча б без піджака.

Відповідь:

Тобі не сподобався піджак?

Я зупинилася.

Згадала його вчора.

Темний костюм.

Біла сорочка.

Рукави.

Плечі.

Те, як він нахилявся до мене за кулісами.

Мій мозок дуже невчасно відновив деталізацію.

Я:
Сподобався.

Пауза.

Три крапки.

Максим:
Це зараз був еротичний підтекст?

Я закрила чат.

Нехай страждає.

Марта прокинулася за двадцять хвилин.

Подивилася на мене.

— Ти усміхаєшся.

— Ні.

— Ти буквально усміхаєшся в чай.

Я зробила серйозне обличчя.

— Уже ні.

— Максим?

— Не твоя справа.

— Максим.

Я не відповіла.

Вона сіла.

— Сьогодні побачення?

— Так.

— О.

— Не починай.

— Я нічого.

— У тебе обличчя.

— Поганий вплив вашої пари.

Я кинула в неї подушку.

Вона зловила.

— Куди йдете?

Я завмерла.

— Не знаю.

Марта повільно відкрила рот.

— Ти?

— Що?

— Не знаєш?

— Так.

— Соломія Кравець?

— Так.

— Не склала маршрут?

— Ні.

— Запасний?

— Ні.

— Таблицю?

— Ні.

Марта приклала долоню до чола.

— У тебе температура.

— Перестань.

— Викликати лікаря?

— Я просто вирішила…

Зупинилася.

Це звучало ще дивніше вголос.

— Дозволити Максиму щось придумати.

Марта дивилася.

— Добровільно?

— Так.

— Без контролю?

— Не перебільшуй.

— Тобто контроль буде?

— Моральний.

Вона засміялася.

— Прогрес.

— Не називай.

— Добре.

Я вже не реагувала.

Майже.

О 14:57 Максим стояв біля гуртожитку.

На три хвилини раніше.

Оце вже було підозріло.

Я вийшла.

Побачила.

Джинси.

Темний светр.

Куртка.

Без піджака.

На щастя.

Моя нервова система і так не отримувала достатнього фінансування.

Він усміхнувся.

— Привіт.

— Привіт.

Пауза.

Ми досі вчилися бути парою після всього.

Дивна штука.

Колись можна було бездумно взяти за руку.

Потім кожен дотик став питанням.

Тепер питання поступово знову ставали звичками.

Але вже іншими.

Усвідомленими.

Максим подивився.

— Можна обійняти?

Я усміхнулася.

— Так.

Обійняв.

Тепло.

Знайомий запах.

Його підборіддя біля мого волосся.

Я сама притиснулася ближче.

На секунду.

На дві.

На сім.

Не рахувати.

Чорт.

— Ти рахувала? — тихо запитав.

Я відсторонилася.

— Ні.

— Обличчя.

— Ти став нестерпним.

— Я завжди був.

— Правда.

Він усміхнувся.

— Готова?

— Куди?

— Не скажу.

О.

Я примружилася.

— Серйозно?

— Ти сказала без плану.

— Я сказала без мого плану.

— Ні.

— У мене є скріншот.

Зрадник.

— Видали.

— Consent required.

— Романюк.

— Мовчу.

Ми сіли в трамвай.

Я не питала куди.

Перші дві зупинки.

На третій стало важко.

На четвертій я вже дивилася на маршрутну схему.

Максим закрив її долонею.

— Ні.

— Прибери руку.

— Ти дивишся.

— Це публічна інформація.

— Це cheating.

— Ми не граємо.

— Саме тому.

— Логіки немає.

— Зате є романтика.