Частина Х. Помилка, яку не треба виправляти. Розділ 38. Синхрон 2.0

Максим

Перший ранок після офіційного відновлення стосунків із Соломією Кравець почався з повідомлення:

Соломія:
Ти вже прокинувся?

Я дивився на екран приблизно десять секунд.

Потім перевірив час.

07:14.

У суботу.

Любов — це прекрасне почуття.

Кажуть.

На практиці це людина, яка отримує законне право руйнувати твій сон і ще викликає усмішку.

Я:
Тепер так.

Вона:

Соломія:
Добре.

Я:

Я:
Це терміново?

Пауза.

Соломія:
Так.

Серце пришвидшилося.

Мозок одразу створив сімнадцять сценаріїв.

Пожежа.

Проблема з мамою.

Данило.

Грант.

Вона передумала.

Останній варіант мозок підсунув особливо ніжно, бо людська психіка — це паразитичний стартап із дуже агресивною монетизацією тривоги.

Я:
Що сталося?

Відповідь:

Соломія:
Я зрозуміла, як має працювати новий onboarding.

Я закрив очі.

Видихнув.

Подивився на Пікселя.

— Ми знову разом, — сказав я коту.

Піксель спав.

— Це виглядає саме так.

І написав:

Я:
Кравець, зараз 7:14.

Вона:

Соломія:
7:15.

Я:

Я:
Дякую.

Вона:

Соломія:
Приїдеш?

Я подивився на стелю.

Ось воно.

Перше випробування нової версії наших стосунків.

Не ревнощі.

Не довіра.

Не травма.

Суботній ранок.

Я:
О котрій?

Вона:

Соломія:
Я вже в лабораторії.

Я сів.

— Господи.

Піксель відкрив одне око.

— Ні, це не кохання.

Кіт позіхнув.

— Це секта.

О 7:52 я зайшов у лабораторію.

Тридцять сім хвилин після повідомлення.

Майже рекорд.

Соломія сиділа за столом.

Перед нею:

ноутбук;

планшет;

блокнот;

три аркуші;

два маркери;

чай;

і обличчя людини, яка вже встигла створити нову релігію та зараз чекала на перших жертв.

Вона підняла голову.

— Ти швидко.

— Я не чистив зуби.

— Фу.

— Жарт.

— Слабкий.

Я підійшов.

Зупинився.

Вона дивилася.

Я дивився.

Ось.

Нова проблема.

Ми знову пара.

Технічно.

Практично незрозуміло, який у нас тепер ранковий протокол.

Обійми?

Поцілунок?

Рукостискання?

OAuth?

Соломія підняла брову.

— Що?

— Не знаю, який у нас greeting flow.

Вона засміялася.

— Ти серйозно?

— Дуже.

— Вчора цілувалися.

— Минуле «так» не є автоматичним «так» зараз.

Тиша.

О.

Вона перестала сміятися.

Потім усміхнулася по-іншому.

Тепло.

— Правильно.

Я стояв.

— І?

Соломія підійшла.

Поклала долоні мені на плечі.

— Доброго ранку, хлопче.

О.

Хлопче.

Все ще працює.

— Доброго ранку, дівчино.

— Жахливо звучить.

— Дуже.

— Можеш мене поцілувати.

— Оце вже хороший UX.

Поцілував.

Коротко.

Планував.

Потім вона потягнулася ближче.

План змінився.

Поцілунок став довшим.

Її пальці ковзнули в моє волосся.

Моя рука лягла на талію.

Точно туди.

Пам’ять не потребувала документації.

Соломія тихо видихнула.

Мені стало дуже важко пам’ятати, навіщо ми прийшли в лабораторію.

— Ти хотіла показати onboarding, — прошепотів.

— Знаю.

— Це був я чи reminder?

— Ти.

— Романтично.

Вона поцілувала ще раз.

Потім відсторонилася.

— Все.

— Що?

— Працюємо.

Я дивився.

— Ти не можеш так робити з людиною о восьмій ранку.

— Можу.

— Це порушення трудового законодавства.

— Ми не працевлаштовані.

— Ще гірше.

Вона сіла.

Я залишився стояти.

Фізіологія не поділяла її пріоритети.

— Романюк.

— Мені потрібна хвилина.

Соломія побачила.

Почервоніла.

А потім, ця жахлива людина, усміхнулася.

— Це був еротичний підтекст?

— Це вже не підтекст.

Вона засміялася.

День почався.

— Дивись, — сказала через хвилину.

На екрані був новий перший крок «Синхрону».

Раніше:

«Дізнайтесь вашу сумісність».

Потім красивий відсоток.

Емоційна рулетка для людей, які люблять делегувати відповідальність цифрам.

Тепер:

«Про що вам важливо поговорити?»

Нижче категорії:

цінності;

побут;

гроші;

кар’єра;

межі;

родина;

конфлікти;

підтримка;

майбутнє;

близькість.

Я дивився.

— Добре.

— Далі.

Наступний екран:

«Ви можете відповісти на будь-які теми, пропустити їх або повернутися пізніше».

Ще:

«Ваш партнер не побачить відповідь, доки ви самі не погодитесь поділитися нею».

Я підняв голову.

— Оце.

— Що?

— Дуже добре.

— Знаю.

Я подивився.

Вона закрила очі.

— Вибач.

Я засміявся.

— Можна.

— Ні. Просто звичка.