Частина ІХ. Нуль відсотків довіри. Розділ 36. Вибачення без красивого фіналу

Максим

Після поцілунку я зробив те, що робить будь-який дорослий, емоційно стабільний чоловік.

Прийшов додому.

Сів на край ліжка.

І сорок хвилин дивився в стіну.

Назар зайшов приблизно на дванадцятій хвилині.

Побачив мене.

Вийшов.

На двадцять сьомій повернувся з бутербродом.

Поставив поруч.

Знову пішов.

На тридцять восьмій хвилині визирнув із коридору.

— Ти живий?

— Ні.

— Ясно.

Хотів піти.

— Назаре.

— М?

— Ми поцілувалися.

Він завмер.

Повільно повернувся.

— Що?

Я подивився на стіну.

— Ми поцілувалися.

— І ти сидиш так, ніби тобі повідомили про смертельний діагноз?

— Це складно.

— Поцілунок?

— Все.

Назар зайшов.

Сів на своє ліжко.

— Вона тебе поцілувала?

— Я її.

— Ти питав?

Я подивився.

— Так.

— Добре.

— Потім вона сама поклала мою руку собі на талію.

Назар підняв обидві брови.

— О.

— Не кажи «о».

— Це твоя репліка.

— Не зараз.

— І що далі?

Я зітхнув.

— Нічого.

— Як це?

— Вона сказала, що не повернулася.

— А.

— І що поцілунок нічого автоматично не змінює.

— Логічно.

— Так.

— І ти погодився.

— Так.

— То чого сидиш?

Я повернувся.

— Бо вона мене поцілувала.

Назар дивився.

— Ми зараз ходимо колами.

— Так.

Він взяв бутерброд, який приніс мені.

Почав їсти сам.

— Це нерви? — запитав.

— Що?

— Ти не їси.

— Я їв.

— Коли?

Я подумав.

— Не пам’ятаю.

— Тобто ні.

Він відкусив.

— Знаєш, у чому твоя проблема?

— Одна?

— Сьогодні виберу конкретну.

— Дякую.

— Ти вже придумав, що цей поцілунок означає.

Я відкрив рот.

— Ні.

— Брехня.

— Я намагаюся не…

— Саме. Намагаєшся не придумувати, бо вже придумав.

Чорт.

Ненавиджу, коли Назар влучає.

Це трапляється рідко, тому особливо дратує.

— І що я придумав?

— Що це шанс.

Я мовчав.

— Що вона повертається.

Мовчав.

— Що ви знову будете разом.

Мовчав.

— Що можна трохи менше ненавидіти себе.

О.

Оце вже нижче пояса.

— Не драматизуй.

— Ти дивишся в стіну сорок хвилин.

Справедливо.

— Можливо, — сказав.

— Ось.

— Але я нічого їй не сказав.

— Це добре.

— Не написав.

— Теж.

— Не просив нічого.

— Вітаю.

— Не знущайся.

Назар став серйознішим.

— Максиме, поцілунок — це не амністія.

— Знаю.

Він підняв брову.

— Так. Знаю.

Пауза.

— Але дуже хочеться, щоб був.

Оце.

Правда.

Неприємна.

— Звичайно, — сказав Назар.

Я подивився.

— Що?

— Ти ж людина.

— Сумнівне твердження.

— Частково.

Я засміявся.

Вперше нормально.

— Але якщо вона дала тобі один хороший момент, не роби з нього контракт.

— Не буду.

— І не починай зараз бути ідеальним хлопцем.

— Ми не…

— Я знаю. Саме.

Він доїв мій бутерброд.

— Ти мені їжу приніс чи собі?

— Спочатку тобі.

— Зрадник.

— Еволюція планів.

Я кинув у нього подушкою.

Стало трохи легше.

Поцілунок залишився поцілунком.

Не вироком.

Не гарантією.

Не кнопкою rollback.

Просто хорошим моментом.

Тільки моє тіло з цим було не дуже згодне.

Воно вже згадувало все.

Особливо її руку на моїй.

На талії.

І фразу:

«Просто цілуй».

Господи.

Я ліг.

Накрив обличчя подушкою.

Назар сказав:

— Знову стіна?

— Тепер стеля.

— Розвиток.

— Помри.

— Добраніч.

Наступного дня ми не бачилися.

Це було добре.

Можливо.

Я працював у кафе до обіду.

Потім лабораторія.

Потім call із командою.

Соломія була на consultancy з «Ідеалом».

І так.

Я ревнував.

Професійно.

Дуже зріло.

Побачив у календарі:

Privacy review — Ideal

і відчув абсолютно адекватне бажання написати Данилу:

«Не дивись на неї занадто професійно».

Не написав.

Бо я доросла людина.

Переважно.

Ближче до п’ятої Соломія залишила коментар у моєму PR.

«Тут краще не default=True. Consent state має бути explicit unknown до першої відповіді користувача».

Я дивився.

Любов XXI століття.

Не сердечко.

Не «сумую».

Не оголене фото.

default = None

Я виправив.

Написав:

«Згоден. Змінив.»

Не додав нічого.

Через хвилину вона поставила approval.

Серце відреагувало так, ніби отримало інтимне повідомлення.

Мені треба лікуватися.

Увечері вона написала сама.

Соломія:
Ти завтра в лабораторії?

Я прочитав.

Не відповів одразу.

Не через стратегію.

Просто намагався не написати:

Для тебе — завжди.

Це було б жахливо.

Стер навіть подумки.

Я:
Так. З 10.

Вона:

Соломія:
Мені треба поговорити.

Серце перестало поводитися професійно.

О.

Поговорити.

У романтичному житті це слово ніколи не означає:

«У мене є прекрасні новини, і зараз ми дуже весело проведемо час».

Зазвичай після нього люди ділять: