Частина ІХ. Нуль відсотків довіри. Розділ 35. Ідеальна пропозиція

Соломія

Ідеальні пропозиції існують.

Я це знала.

Просто раніше думала, що вони трапляються лише в трьох випадках:

коли ти не читаєш дрібний шрифт;

коли продавець уже знає номер твоєї картки;

або коли дияволу дуже потрібен новий junior data scientist.

У вівторок о 12:37 мені написав Данило Савич.

Данило:
Є розмова. Професійна.

Я дивилася на повідомлення.

Слово «професійна» в його виконанні звучало приблизно так само надійно, як напис:

«Безкоштовна доставка»*

де зірочка веде на двадцять сім сторінок умов.

Я відповіла:

Я:
Якщо це знову про перехід в «Ідеал», відповідь не змінилася.

Він:

Данило:
Тепер умови змінилися.

О.

Ні.

Люди, які кажуть «умови змінилися», ніколи не приходять із погіршенням пропозиції.

Це була проблема.

Через хвилину:

Данило:
Кава о 15:00?

Я написала:

Я:
Чай.

Він:

Данило:
Я готовий на цей компроміс.

Самовпевнений.

Стабільність теж іноді викликає повагу.

О 14:58 я сиділа в невеликому кафе біля бізнес-центру.

Не нашому.

Не «Другій спробі».

Не тому, що уникала Максима.

Добре.

Частково тому.

Після нашої розмови в четвер ми кілька разів бачилися в лабораторії.

Працювали.

Сперечалися.

Один раз разом пішли до метро.

Без рук.

Наступного разу — з руками.

На три квартали.

Потім я сама відпустила.

Максим не запитав чому.

Правильно.

Дратує.

Ще правильніше.

Вчора він приніс мені кабель, який я забула.

Поклав на стіл.

Сказав:

— Ти залишила.

І пішов.

Не додав:

«Я пам’ятаю, бо знаю твої патерни».

Прогрес людства.

Або просто базова нормальність, за яку я більше не хотіла видавати медалі.

Я все ще не знала, що між нами.

Не пара.

Не колишні.

Не друзі.

Не «майже».

Не «знову».

Найкраще визначення було:

люди, які намагаються не зламати те, що вже одного разу дуже ефективно зламали.

Для профілю в соцмережі задовге.

Данило прийшов рівно о третій.

Оце вже було підозріло.

Людина без недоліків у таймінгу майже напевно має інші.

Він поставив ноутбук.

Сів.

— Привіт.

— Привіт.

— Чай?

— Уже.

— Я бачу.

— Тоді навіщо питаєш?

— Підтримую соціальний протокол.

— Слабко.

— Зате чесно.

Він відкрив ноутбук.

Я подивилася.

— Серйозно?

— Дуже.

— Без прелюдії?

Данило завмер.

Я теж.

Чорт.

Слово.

У контексті переговорів воно нормальне.

Мій мозок одразу підкинув Максима.

Його руку.

Талію.

Дах.

Шию.

Дякую.

Дуже професійно.

Данило ледь усміхнувся.

— Я можу зробити вигляд, що не почув.

— Зроби.

— Уже.

Відкрив документ.

— Я хочу запропонувати тобі позицію technical co-lead в «Ідеалі».

Я підняла брову.

— Не data scientist?

— Ні.

— Чому?

— Бо ти вже працюєш ширше.

О.

Непоганий початок.

— Що конкретно?

— Відповідальність за recommendation architecture, privacy design, experimentation і частину product analytics.

— Чотири ролі.

— Одна позиція.

— Зручно.

— Зарплата відповідна.

Я відкинулася.

— Скільки?

Він показав.

Я перестала жартувати.

О.

Добре.

Цифра була не студентська.

Не «стипендія плюс піца».

Справжня.

Дуже.

— Це gross?

— Net.

Я подивилася ще раз.

— Ти когось пограбував?

— Інвестори.

— Законно?

— Поки.

Я засміялася.

Неприємна людина.

Данило прокрутив нижче.

— Повна автономія по технічній архітектурі твоєї зони.

— «Повна» не існує.

— Фінальні рішення через architecture review, але ти owner.

— Команда?

— Двоє backend, один ML engineer, один analyst. Далі наймаємо.

— Дані?

— Тільки opt-in.

Я підняла очі.

— Спеціально?

— Так.

— Щоб вразити мене?

— Частково.

Принаймні чесно.

— Ми переписали data policy після вашої історії.

О.

Удар.

Не сильний.

Але точний.

— «Нашої історії»?

— Інциденту «Синхрону».

— Краще.

— Я не збираюся використовувати особисте.

— Вже використовуєш.

Данило зупинився.

— Справедливо.

О.

Ще один чоловік, який навчився не сперечатися з очевидним.

Світ змінюється.

— Продовжуй.

— Ніяких прихованих поведінкових моделей.

— Ніяких score?

— Будуть.

Я скривилася.

— Але пояснювані.

— Не люблю.

— Я знаю.

— Не кажи це слово.

Данило підняв брову.

— Яке?

— «Знаю».

— У вас із Романюком свій словник травм?

Я подивилася.

— Ще одне таке речення — і переговори закінчено.

Він одразу:

— Добре.

Оце.

Правильно.

— Далі, — сказала.

Умови були…

ідеальні.

Саме тому я почала нервувати.

Гнучкий графік.

Оплачувана робота.

Часткова зайнятість під навчання.

Опціони після випробувального періоду.

Можливість працювати віддалено.

Окремий бюджет на конференції.

Право вето на використання нових категорій даних без privacy review.