Розділ 12: Пастка у Шовкових Обіймах

Ранок після так званого примирення приніс Мілані відчуття важкості у грудях. Вона прокинулася у своїй кімнаті, але аромат парфумів Арсена, здавалося, просочив навіть стіни. Тепер, коли вона знала правду про Проєкт Ватерлоо, кожна його усмішка виглядала як оскал хижака, що готується до вирішального стрибка.

Вона підійшла до дзеркала і довго дивилася на своє відображення. Бліда шкіра, втомлені очі, але всередині — холодна, як крига, рішучість. Вона більше не була просто жертвою шантажу. Вона стала гравцем у грі, де ставкою було життя її брата-вигнанця та майбутнє цілої країни.

У двері постукали. Цього разу Арсен дотримався пристойності.

— Мілано, ти готова до сніданку? — запитав він, заходячи.

Він виглядав бадьорим. На ньому був темно-синій костюм, який робив його очі ще холоднішими. Він підійшов до неї і на мить поклав руку на її плече. Мілана змусила себе не здригнутися.

— Так. Я просто... роздумувала над твоєю вчорашньою пропозицією, — вона повернулася до нього, намагаючись надати голосу м'якості.

— Над якою саме? Про власну компанію чи про нашу спільну мету?

— Про все разом, Арсене. Якщо я маю стати матір'ю твого спадкоємця, я хочу бути чимось більшим, ніж просто прикрасою цього будинку. Мені потрібна справа.

Арсен уважно вивчав її обличчя. Він шукав підступ, але Мілана навчилася ховати свої думки за маскою втоми.

— Я радий це чути. Сьогодні я дам вказівку юристам підготувати документи на одну з моїх дочірніх компаній у сфері логістики. Це буде твій майданчик. Але пам'ятай: я буду спостерігати.

— Звісно. Контроль — це твоє друге ім'я, — вона дозволила собі легку усмішку.

Вони спустилися до їдальні. Сніданок проходив у нетиповій для них тиші, яка не була напруженою. Арсен здавався задоволеним тим, що його стратегія зближення спрацювала. Проте Мілана чекала моменту, щоб отримати доступ до мережі.

Коли Арсен поїхав на зустріч, залишивши її під наглядом подвоєної охорони, Мілана пішла до свого нового "кабінету". Це була невелика кімната на першому поверсі, обладнана найсучаснішою технікою. Вона знала, що кожен її крок у мережі відстежується його програмістами, але у неї був Костя.

Вона ввімкнула ноутбук і запустила програму, яку Костя вмонтував у звичайний файл із бізнес-планом.

— Костю, ти тут? — набрала вона у прихованому чаті.

— Тут. Мілано, слухай уважно. Я розкопав більше по Максима. Його не просто усунули. Його тримають у приватній психіатричній клініці під Києвом під чужим ім'ям. Арсен платить величезні суми за його "лікування" та повну ізоляцію.

Мілані перехопило подих. Брат живий. Це було і благословенням, і новим кошмаром.

— Він у безпеці?

— Настільки, наскільки можна бути в безпеці у золотій клітці Громова. Але є проблема. Файли "Ватерлоо" містять графік. Арсен планує фінальну стадію через місяць. Якщо до того часу ти не завагітнієш, він може змінити умови угоди з твоїм батьком. Він хоче повного юридичного контролю над активами твоєї родини до того, як з'явиться дитина.

— Він хоче застрахуватися, — прошепотіла вона. — Небажана дитина для нього — це лише засіб легітимізації його влади над нашими землями.

— Саме так. Тобі потрібно дістати координати клініки. Вони зашифровані у його особистому планшеті, який він завжди носить із собою.

Мілана закрила чат. Завдання ставало майже неможливим. Їй потрібно було не просто зблизитися з Арсеном, а стати для нього настільки близькою, щоб він втратив пильність і залишив свій планшет без нагляду хоча б на десять хвилин.

Ввечері Арсен повернувся раніше. Він приніс велику коробку, перев'язану стрічкою.

— Що це? — запитала Мілана, зустрічаючи його у холі.

— Подарунок. Для моєї майбутньої партнерки по бізнесу і життю, — він простягнув коробку.

Всередині була розкішна сукня для верхової їзди. Мілана згадала, що колись, у дитинстві, вона обожнювала коней. Арсен вивчив її біографію до дрібниць.

— Завтра ми поїдемо до мого заміського клубу. Тільки ми двоє. І охорона, звичайно, але на відстані. Я хочу, щоб ми провели час поза цими стінами.

Мілана зрозуміла: це її шанс. На відкритому просторі, під час прогулянки, він може бути менш обережним.

— Дякую, Арсене. Це... справді приємно, — вона підійшла до нього і вперше сама торкнулася його руки. — Я ціную, що ти намагаєшся.

Він подивився на неї з виразом, який вона не могла розгадати. У ньому була не лише влада, а й щось схоже на самотність хижака, який нарешті знайшов собі рівного супротивника.

— Ти навіть не уявляєш, Мілано, як далеко я готовий зайти, щоб ти перестала дивитися на мене з ненавистю.

— Побачимо завтра, — відповіла вона, серце якої калатало від страху і азарту.

Вона знала, що завтрашня поїздка стане або початком її визволення, або кінцевою точкою, після якої вороття не буде. Вона мала викрасти дані про Максима, продовжуючи грати роль нареченої, яка починає закохуватися у свого бандита.