Розділ 10: Зізнання чи Маневр?

Тиша, що повисла у вітальні, була гучнішою за будь-який крик. Арсен стояв біля вази, його обличчя було непроникним, але Мілана відчула, що він знаходиться на межі спалаху. Його очі, холодні, як сталь, були прикуті до неї.

— Де він, Мілано? — його голос був лише шепотом, але мав вагу загрози.

— Я не розумію, про що ти, Арсене. Що ти шукаєш? — вона намагалася зберегти зовнішній спокій, але її руки міцно стиснулися. Вона знала, що грати наївність зараз було небезпечно.

— Не грайся зі мною. — Він різко розвернувся до охоронців, які стояли неподалік. — Перевірте кур’єра! Негайно! Заблокуйте всі виходи!

Поки охоронці кинулися виконувати наказ, Мілана зрозуміла: їй потрібен відволікаючий маневр. Її рятував лише один факт — Арсен був одержимий спадкоємцем і не міг дозволити собі знищити її до виконання контракту.

— Ти звинувачуєш мене у крадіжці якоїсь дрібниці? — вона підвелася. — Ти обіцяв мені безпеку і довіру, якщо я прийму наші стосунки!

— Ти мене шукала! Ти шукала те, що тебе не стосується! — він зробив крок до неї.

Мілана зробила найвідчайдушніший крок. Вона підійшла до нього, її обличчя було лише за кілька сантиметрів від його.

— Я шукала, Арсен. Так, я шукала! — вона заговорила майже криком, вкладаючи у голос увесь свій прихований гнів і відчай. — Але не те, що ти думаєш!

— То що ж?

— Я шукала причину не ненавидіти тебе так сильно! — вона бачила, як її слова вдарили по ньому. — Ти примусив мене до шлюбу, ти хочеш дитину, яку я вже не вважаю своєю! Ти вимагав покори, а я тобі сказала: я не буду матір’ю твоїй дитині, якщо буду відчувати, що моє життя — тюрма!

Вона вклала у цю промову стільки правдивого відчаю (змішаного з брехнею), що це було переконливо.

— Коли ти сказав, що ключ до сейфа — це якась дрібниця, я подумала... я подумала, що ти хочеш мені його показати. Я думала, що ти почнеш мені довіряти, Арсене! Я чекала на знак, що я для тебе більше, ніж просто контракт! — її голос зірвався, і вона дозволила одній, щирій сльозі скотитися по щоці.

Арсен стояв, як укопаний. Його жорстке обличчя на мить стало збентеженим. Він очікував зізнання у шпигунстві, а отримав психологічний надрив дружини. Він був майстром війни, але не жіночої психології.

— Ти... ти шукала довіри? — прошепотів він.

— Так! Я шукала доказ того, що ти не просто бездушний тиран! А ти? Ти знову підозрюєш мене у найгіршому! Тоді припини цей фарс, Арсене! Я не буду народжувати дитину у тотальній недовірі!

Він мовчав, його мозок, здавалося, шалено обробляв нову інформацію. Страх Мілани перед народженням небажаної дитини був реальним, її емоційна нестабільність — переконливою. Цей "пропавший" брелок міг бути просто випробуванням або недоглядом його дружини, а не зрадою.

— Добре, Мілано. Досить, — його голос став глухим. — Сядь.

Він підійшов до бару і налив собі віскі. Мілана знала: загроза минула. Наразі.

Через п’ять хвилин повернувся Руслан.

— Пане Арсене, кур’єра наздогнали за пів кілометра. Це був звичайний хлопчина з доставкою квітів для сусідки. Він нічого не брав, — відзвітував він. — Вихід заблоковано.

Арсен кивнув. Злодій не вийшов через парадний вхід. Або він досі у будинку, або... його не було взагалі. Це заплутувало його.

— Брелок зник, — констатував Арсен. — Можливо, він випав у машині, або... я його десь залишив. Забудьте. Але стеження за пані Міланою подвоїти.

Руслан вийшов. Арсен знову подивився на Мілану.

— Ти отримала свою довіру, Мілано, — його погляд був жорстким, але не злим. — Я вірю, що ти переживаєш. І я вірю, що ти брешеш мені. Але я дотримаюся нашої угоди. Ти не вийдеш із цього будинку без мого дозволу, і ти не будеш ризикувати життям мого спадкоємця. Я з'ясую, що сталося з ключем, сам.

— Як скажеш, Арсене. — Вона знову наділа маску покірної дружини.

Вона виграла час. І, що найважливіше, вона отримала ключ.

Тим часом, Костя, перевдягнувшись кур’єром, давно був за межами маєтку. Він сидів у своєму мінівені, обладнаному під мобільну лабораторію. В його руці лежав брелок Арсена. Костя відчував його ледь помітне тепло — брелок дійсно реагував на біометричні дані власника.

— Арсен, ти недооцінив її, — прошепотів Костя, підключаючи брелок до спеціального сканера. — "Проєкт Ватерлоо", зараз ми дізнаємося, що ти приховав від брата і від усього світу.

Костя запустив процес сканування, а Мілана залишилася у маєтку, змушена грати роль вразливої дружини. Вона знала: ця ніч стане переломною. Або Костя знайде докази, і вона отримає свободу, або Арсен з'ясує правду, і її ненависть зустріне його жорстокість