Розділ 1: Холодна Угода під Блиском Каблучки

Мілана дивилася на своє відображення у величезному дзеркалі. Світло дорогої люстри відбивалося від кришталю і срібла, але не могло зігріти її. Їй сьогодні виповнилося двадцять чотири, і це був останній день її умовної свободи. Завтра вона офіційно ставала нареченою Арсена Громова.

Вона стиснула в руці крихітну, оксамитову коробочку, яку приніс кур’єр від її майбутнього чоловіка. Замість квітки чи листівки — лише ця коробка. Арсен не обтяжував себе зайвими сентиментами.

Коли вона відкрила її, на оксамиті засяяв сапфір неймовірного розміру, оточений діамантами. Каблучка. Це був не подарунок, а тавро. Символ того, що вона тепер належить йому, навіть не будучи його дружиною.

У двері обережно постукали. Увійшов батько — пан Завацький. Його обличчя було втомленим, але у погляді читалася холодна рішучість.

— Мілано, ти маєш це одягнути, — сказав він, кивнувши на каблучку.

— Я не хочу. — Вона зачинила коробку. — Це не заручини, тату. Це продаж. І я не товар.

— Не ускладнюй. — Батько підійшов до неї. — Це безпека, доню. Наша безпека. Ти знаєш, скільки я ризикував, щоб зберегти наш бізнес, наше ім’я.

— І ти вирішив заплатити моїм життям? Замість того, щоб пояснити, чому ти заліз у такі борги перед Громовим? Перед бандитом?

— Арсен не просто бандит. Він людина, яка вирішує питання. І він виявив ласку, прийнявши тебе як компенсацію, — його голос став тихішим, ніби він сам не вірив у те, що говорив. — Він міг забрати все.

— Натомість він бере мене. І що далі? — Мілана подивилася на батька з гіркотою, яку не могла приховати. — Він хоче спадкоємця.

— Це його умова, — зітхнув Завацький. — Це фундамент вашої угоди.

— А мене ти питав? Чи хочу я народжувати його дитину? Дитину, яка стане ключем до його кривавої імперії? Дитину, яку я вже ненавиджу через те, хто її батько?

— Це, Мілано, — батько поклав руку їй на плече, — це твоя робота.

У цей момент двері відчинилися без стуку. З’явився Арсен. Він був у чорному класичному костюмі, і його вигляд був настільки ж бездоганним, наскільки загрозливим. Його присутність моментально заповнила кімнату, витісняючи батька і повітря.

— Я бачу, ви обговорюєте деталі мого контракту, — його голос був низьким, з нотками насмішки. Він, вочевидь, чув останні слова.

Пан Завацький знітився і, пробурмотівши вибачення, швидко вийшов, залишивши їх сам на сам.

Мілана гордо підняла підборіддя, зустрічаючи його холодний погляд.

— Ти знову не стукаєш.

— Те, що буде моїм, не вимагає стуку, Мілано, — він підійшов до столика і взяв коробочку з каблучкою. — Я бачу, ти ще не прийняла мій подарунок. Це помилка.

— Це не подарунок, Арсене. Це наручники. І я не ношу їх добровільно.

— Ти й не повинна. Я не потребую твого добровільного кохання. Мені потрібна твоя покора і твій функціонал.

— Мій функціонал? — вона ледь стримувала крик. — Ти говориш про мене, як про новий автомобіль!

— Ти — актив, — чітко сказав він. — Дуже дорогий і красивий актив. Але головна функція цього активу — спадкоємець.

Він простягнув руку, взяв її долоню і, попри її опір, одягнув їй каблучку на палець. Холод металу миттєво викликав огиду.

— Ось так. Завтра ми оголосимо про наші заручини. Ти будеш виглядати щасливою і закоханою. Або я почну з того, що завдам удару по твоїй репутації.

— Ти справді такий жорстокий? — її очі блищали від сліз гніву.

— Я ефективний, Мілано. Жорстокість — це інструмент, коли його потребують. А зараз мені потрібна інтрига. Я бандит, а ти — наречена. Це інтригує. Але ти також маєш бути матір’ю моїй дитині, і це вже наш особистий контракт.

— І що ти зробиш, якщо я ніколи не подарую тобі бажану дитину? Якщо я буду проти?

— Ти подаруєш. — Арсен нахилився до неї, і її охопило відчуття небезпечної близькості. — Тому що, якщо ти зробиш мене роздратованим, я не буду шукати помсти у тебе. Я знайду її там, де це буде боляче для тебе, але незаконно для мене. Зрозуміло?

Вона задихнулася. Це була пряма погроза її батькові і, можливо, іншим близьким.

— Я тебе ненавиджу, Арсене Громов.

— А я тебе бажаю як матері свого спадкоємця, Мілано Завацька, — він відповів, і у його сірих очах з’явився вираз, який змусив її здригнутися: не пристрасть, а чистий, розрахований намір. — І це для нашого майбутнього набагато важливіше за будь-яке кохання.

Він розвернувся і вийшов, залишивши її одну. Вона дивилася на сяючий сапфір на пальці, який виглядав як крижана сльоза. Вона була нареченою, що належала бандиту. І вже несла в собі потенційний тягар небажаної дитини.