Розділ 17

      Гнат не хотів розповідати Наді про їхню з Сергієм бійку. Але сліди на згинах пальців видали його.

- Не потрібно було. Він мститиме. - сказала Надя, обробляючи на руках Гната подряпини.

- Потрібно, Надю. - заперечив Гнат, помітно нервуючи. - Чорт, як я міг так помилятись? - чоловік висмикнув руку й підвівся з крісла. Не знаходив собі місця. Завжди вважав Сергія більше аніж другом. Він підтримував його після важкого розлучення з Ксенею, носив маленьку Лізу на руках, і від цього боліло ще дужче. Був свідком усіх його страждань та перемог. А виходить, увесь цей час чекав слушного моменту, аби напасти зі спини. - Що ще може трапитись? Поділимо бізнес наполовину та й по всьому. Я з усім розберусь. Не переймайся цим.

Історія з Сергієм не полишала Надю спокою. Відчуття, що трапиться щось неладне ходили за нею темною тінню. До тривожності додались страхітливі сни від яких Надя зривалась посеред ночі, обливаючись холодним потом.

- Надю, я тут. Тихенько. - Гнат пригорнув до себе дівчину, що тремтіла, мов листя на вітрі. - Знову наснилось? 

Надя покивала головою, занурившись обличчям у чоловікову шию. Притислась усім тілом, шукаючи захисту та порятунку. Колись їй надокучали схожі сни, тоді вона потрапила у лави депресантів, а згодом поринула у медитацію, що зуміло врівноважити емоційний стан. Гнат не випускав Надю зі своїх рук аж до самого ранку. Старанно оберігав її сон і спокій, боячись зайвий раз поворухнутись.

Надя, як ніколи тішилась своїй новій роботі. Маленькі учні були справжнісінькою відрадою у її житті. Вони за день ставили безліч питань, змушуючи її забути про незрозумілу тривогу. Через те, Надя взяла додаткові уроки в школі, а також відповіла згодою на пропозицію директорки в певні дні проводити для дорослих і батьків - шкільні майстер-класи. За роботою менше часу залишилось на особисте життя, тому Надя, аби залагодити свою постійну відсутність перед Гнатом, влаштовувала йому безсонні ночі. 

- Як же мені подобається з тобою кохатись. - промовив Гнат ледь не співаючи від задоволення.

- Мені з тобою також. - Надя сиділа верхи чоловіка, покриваючи його тіло ніжними поцілунками.

Вона часто згадувала їхню першу ніч. Пам’ятала відчуття, які зазнала тоді, кохаючись. Віддавалась йому не тільки тілом, але й душею. Кохалась без обмежень, правил чи нудних зазначень, а як того, вимагало тіло. Вона дозволила себе кохати, дозволила мати над нею перевагу, чого раніше нікому з партнерів не дозволяла.

- Я відчуваю твій професіоналізм, дозволь мені. - Гнат перевернув Надю на спину, заклавши їй руки догори. Вона заплющила очі, шаліючи від непристойних пестощів його язика та губ.

- Мої навички, чи, як ти висловився - професіоналізм, будуть завжди зі мною, бо ж талант - не загубити. - не змогла змовчати після усіх любощів.

- Ти образилась? Вибач, я не те мав на увазі. Я хотів сказати геть інше.

- Все гаразд. Я радію, що тепер не мені доводиться керувати усіма процесами, і не мені потрібно брати все в свої руки. - Надя прибрала на бік волосся, після чого поклала голову Гнатові на груди. 

Завжди знала, що відповісти й, як поводитись. На цьому тема була вичерпана. Виснажені, проте щасливі, Гнат і Надя поснули. Вранці в хорошому гуморі обоє вирушили на роботу. Школярі, забачивши здалеку вчительку махали їй та навперебій вітались. Колектив молодих вчителів теж виявився приязним. Всі були об’єднані однією метою, чогось навчити діток. Не обходилось без колективних святкувань і розмов в учительській, куди Надю наполегливо запрошували. Проте, вона щоразу відмовлялась, тримаючись осторонь непотрібних пліток. 

Сьогодні в Наді було три уроки, два з яких вона вже успішно провела. Сьорбаючи другу каву чекала на останній урок і повернення додому. За дверима учительської стояв справжній вулик. В учнів була велика перерва на якій нарешті можна було добряче побешкетувати. Старшокласники сиділи зі смартфонами в руках, поринувши у світ соціальних мереж. Хлопці грали в онлайн ігри, дівчата, скрутивши губи в трубочку робили селфі. Молодші ж учні бігали коридорами, штовхаючись й сперечаючись на свої дитячі теми. До кінця перерви залишалось десять хвилин. Надя вирішила перед уроком сходити до вбиральні, заразом помити чашку з-під кави. Її ледь не збили з ніг хлопчаки, радіючи вільному часу. Надя попрохала дітей бути обережними, аби нікого не травмувати й не травмуватись самим на що отримала безневинний жарт.

Нарешті ціла та неушкоджена Надя добралась до вбиральні, втім, увійшовши досередини ледь не випустила чашку з рук. Вона застала жахливу картину. Троє дев'ятикласниць обступили свою однокласницю з наміром принизити її. Одна з дівчат схилилась до дівчини, схопивши її за волосся, тоді, коли інші дві знімали на телефон. 

- Ви, що робите? Негайно, відійдіть від неї! - вигукнула Надя, кинувшись дівчині на поміч. 

Дівчата від не очікування, що їх застукали, злякались. Одна з них навіть простягнула бідолашній руку, аби допомогти підвестись.

- Ми пожартували. Вибач нам. - звернулись до однокласниці, жаліючи насправді лише, що попались.

Надя бачила дівчат наскрізь, тому не могла залишити цю ситуацію без уваги. Вона розповіла директорці про те, що трапилось в жіночому туалеті й вимагала для них негайного покарання. 

- Думаю, цього разу, обійдемося бесідою з батьками й безпосередньо дівчатами. - відповіла спокійно директорка, давши зрозуміти, що тут панують свої правила, порушувати, які не варто. - Надю, ти у нас новенька, не звикла до подібного. Це підлітки, а це їхнє звичне явище комунікації. Самі розберуться. 

Надя змовчала, хоча сказати було, що. Про те, що вона виросла в інтернаті ніде не зазначала, аби не виникало зайвих питань, аби не отримувати співчуттів, чи навпаки, аби не відлякати, бо ж до людини, що виросла в дитячому будинку часто ставилися упереджено, мовляв, дурна кров, погані гени й усе найгірше, що тільки може вигадати людська фантазія. Байдужість директорки Надю не здивувала, адже добре вивчила на зубок усі правила виживання.