Ти моя доля

Глава 3

— Звідки він тут? — потягнула я Лізу за рукав блузки, привертаючи її увагу, і спантеличено прошепотіла на вухо.

— Його я й хотіла тобі показати. Він — давній знайомий Ендрю, — посміхнулася Ліза.

— Справді? — здивовано запитала я.

Ліза кивнула головою. Луїс натомість далі продовжив говорити з Ендрю та іншими, а ми з Лізою взяли ще по келиху. 

— Давайте я вас познайомлю, — схопився Ендрю. — Це мій давній друг Луїс. Він теж навчався на юриста, як і ви, а зараз працює в компанії своїх батьків. А це Міла та Ліза. Вони студентки, уявляєш, навчаються в тому ж университеті, що й ти, теж на юридичному факультеті.

Я навіть не глянула в їхній бік —  ми й так уже встигли познайомитися в університеті чотири дні тому. Знайомство вийшло не дуже.

— Приємно познайомитися, — простягнув руку до мене Фостер для рукостискання. Я взяла келих, демонстративно зробила ковток і простягнула йому свою руку.

— Навзаєм, — з невдоволеним виглядом подивилася я на нього. Він лише усміхнувся та повернувся до хлопців.

Я взяла Лізу за руку та спустилася з нею на перший поверх, у вітальню, де досі сидів Алекс.

— Ти мені не говорила, що він знайомий Ендрю і що буде на цій вечірці, — сердито проговорила я, вдивляючись у  її очі.

— Я сама цього не знала, тільки дізналася, коли він прийшов, — запевняючи мене, промовила вона.

Я зітхнула та вирішила присісти подумати. Ну добре, просто не буду з ним зайвий раз перетинатися, і він не буде мене дратувати.

— А за кого ви говорите? — поцікавився Алекс. Ми з Лізою перезинулися, та Ліза йому пояснила:

— Просто тут сидить один чоловік, з  яким у Міли вийшло не дуже перше знайомство, — відповіла Ліза.

— Він щось тобі зробив погане? — стурбовано поцікавився Алекс.

— Та ні, просто не зійшлися характерами, — покачала я головою.

— Тоді не хвилюйся: якщо він буде тобі докучати, то відразу говори мені, — взявши мою руку в свої руки, заспокоював він мене.

Я посміхнулася. Мені приємно, що він так намагається мене втішити, але нащо йому взагалі щось робити?  Впевнена, що нічого дурного не станеться.

— Ходімо танцювати, — потягнула мене Ліза до натовпу, який уже вовсю гарцює по серед зали.

 

 Я віддалася повністю музичному ритму та разом з Лізою танцювали в такт пісні. Краєм ока я помітила,  що за нами хтось спостерігає. Подивившись у той бік,  спершись на перила сходів, на нас дивилися дві чоловічі фігури. Там стояв Луїс Фостер та Ендрю. Вони тримали в руках келихи з алкоголем та спостерігали за танцями натовпу, але мені здалося, що Луїс не зводить з мене погляду. Я зробила вигляд, що нічого не помітила, та далі почала танцювати. Але десь за пару хвилин я помітила рух — хлопці попрямували в бік натовпу, спускаючись сходами. Спустившись, Ендрю підійшов до Лізи, обійнявши її ззаду та танцюючі з нею. Луїс же чомусь підійшов до мене.

— Давай поговоримо, — сказав Луїс, підійшовши до мене впритул, щоб мені було чути, що він говорить. Я трішки відсторонилася від нього та покачала головою, що не хочу з ним говорити. Та й нам немає про що говорити з цим чоловіком —  у нас взагалі немає нічого спільного. Про що нам говорити?

Ззаду підійшов Алекс та приобійняв мене за талію. Я здригнулася та повернула на нього здивований погляд. Що він робить?

— У тебе якісь справи до моєї дівчини? — запитав Алекс.

— Дівчини? — здивовано запитав Луїс.

Я здивована була не менше. Я намагалась вирватися з обіймів Алекса, але той притиснув до себе сильніше, давши зрозуміти, що не треба робити зайвих рухів.

— Так, якісь проблеми? — продовжив стояти на своєму Алекс.

У Фостера змінився вираз обличчя на невдоволений, проте різко змінився на ухмилку.

— Добре, не буду вам заважати, — промовив Луїс та пішов від нас.

— Що ти робиш? — нарешті вирвавшись з під його обіймів, сказала я.

— Я Тобі допомагаю, — потиснув він плечима.

— Нащо? Я тебе не просила, — відрізала я.

— Ти не розумієш, — відповів хлопець.

— Що я не розумію? Я не розумію, навіщо ти прикинувся моїм хлопцем перед ним!

— Давай вийдемо на двір та поговоримо.

— Ну добре, давай поговоримо,  — погодилася я.

 Ми вийшли на двір, до саду, щоб не було чути гамір з будинку. Що він мені хоче сказати? Алекс мовчки йшов біля мене, наче на щось настраюючи себе —  це мене занепокоїло. Я зупинилася розглядати квіти; мені спало на думку лише одне пояснення його поведінки сьогодні, але я її тут же скинула. В Ендрю було гарно та охайно: росли різні фруктові дерева, на них вже давно не росло плодів, тому що сезон закінчився, і лише висіли одинокі жовті листки, які ледь помітно колихав вітер, наче боючись їх зірвати, але їм вже час опадати,  а деревам — готуватися до холодної зими, яка от-от має прийти. Мене з думок вивів голос Алекса.

— Ти мені подобаєшся, — робко мовив він.

— Що? — ошалешено перепитала я. Я здогадувалася, але думала, що мені лише здається і я помиляюся.

— Ти мені подобаєшся, я давно в тебе закоханий, — поспішливо сказав він. — Але, будь ласка, не відштовхуй мене одразу, подумай, скільки потрібно, потім відповіси. 

 В його очах я помітила страх що  відмовлю, наче він боявся, що я його відштовхну прямо тут. Він мені як брат — я нічого до нього не відчуваю.

— Добре, я подумаю, — відповіла я йому. Він трішки випив, та й не хочеться його зараз ображати. Пару днів подумаю, як йому сказати, що в нас нічого не вийде, тоді й скажу.

 

 Подув холодний вітер, мені стало прохолодно. Я поглянула на небо: воно захмарилося, мабуть, буде дощ, тому ми поквапилися до будинку. Я поглянула на годинник — вже була майже дванадцята ночі, мабуть, я вже буду збиратися додому. Треба знайти Лізу, щоб попрощатися. Я  Її  знайшла у вітальні разом з Ендрю: вони сиділи на кріслі — дівчина сиділа в нього на колінах — та щось говорили одне одному на вухо, посміхаючись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше