Ти моя доля

Глава 1

— Мамо, давай я тобі допоможу! — Сказала я, взявши охапку червоних троянд для обгортання букету на замовлення. Замовив букет молодий юнак звичайної зовнішності: мав руде волосся, карі очі, вдягнений у теплий светр та в джинси й кросівки. Відразу відчувається початок осені, коли ще куртки не вдягають, але светри вже. Мабуть, своїй дівчині замовив букет.

 

Я зібрала гарний букет з троянд, обмотала його спеціальною обгорткою для букетів та завязала червоною стрічкою. Віддала його хлопцеві: — З вас п'ятдесят доларів, — сказала я. Він дістав гаманець та відав мені сто доларів, сказавши, що решта не потрібна, з милою посмішкою на обличчі. Приємно коли є такі покупці.

— Дякую, доню, — подякувала мені мама за допомогу.

Моя мама тримає в нашому місті  маленький квітковий магазинчик вже десять років. Вона вирішила його відкрити після смерті тата. Мені тоді було десять років, тому я не пам'ятаю тих часів, але по словам мами він тяжко хворів після чого недуга здолала його. Ми залишилися в трьох — я, мама та молодша сестра Джессіка, їй тоді було сім, тому вона як і я теж нічого не пам'ятає. Мама ж тяжко переносила  його смерть, але заради нас вона вирішила триматися далі, тому відкрила цей магазинчик. Вона любить займатися квітами і навчила нас із Джесікою.

 

Ми мешкаємо в районі Бікон-Хілл.  Тут чудово вписується мамин квітковий магазинчик, прикрашений осінніми квітами; також, проходячи по вузьким брукованим вуличкам, зустрічаються старовинні будинки з червоної гегли.

Мене звати Міла Гейз, мені двадцять років, навчаюся в Бостонському  університеті на юриста.

Зайшовши в аудиторію, я оглянула приміщення, шукаючи серед всіх своїх однокурсників мою подругу Лізу. Побачивши мене, дівчина посміхнулася і помахала мені рукою, щоб я поквапилася сісти до неї.

 

Зовнішність у Лізи була привабливою: миле личко, русяве волосся та сірі очі. Обличчя мало трішки загострені риси, що надавало їй певної строгості, що геть не псувало її зовнішній вигляд. Я ж мала протилежні риси обличчя:  чорняве хвилясте волосся, зелені очі,  обличчя округле та маленький носик, що надавало мені милого вигляду.

— В мене є цікаві новини! — заплескала в долоні Ліза.

— Які новини? — запитала я. 

Вона посміхнулася і видала: — Я випадково дізналася, що сьогодні до нас має прийти Луїс Фостер! — від радості знову заплескала вона в долоні.

Я, не розуміючи, про кого подруга говорить, подивилася на неї, даючи зрозуміти, що не знаю, про кого йдеться. Вона безнадійно на мене глянула та легенько ляснула себе по лобі.

— Це ж Луїс Фостер! Він навчався в нашому університеті, закінчив його шість років тому. Він знаменитий адвокат у Бостоні, а його батьки тримають свою адвокатську фірму "Фостер".

— І чому він сюди прийде? — запитала я.

— Наш директор попросив його, щоб він прочитав нам лекцію про свій досвід роботи адвокатом, — пояснила дівчина. 

Десь через хвилин десять до нас зайшов наш лектор, що веде право: — Добрий день, студенти! Сьогодні в нас позапланова лекція від нашого колишнього учня. Заходьте, — поглянувши на прикриті двері приміщення, запросив зайти нашого гостя.

В аудиторії повисла мертва тиша, я підняла погляд на увійшовшого чоловіка, й  безцеремонно почала його розглядати. Його темний погляд був занадто проникливим для простого викладача — здавалося, він бачить наскрізь усі студентські відмовки ще до того, як їх озвучать. А різка лінія вилиць і трохи втомлена усмішка додавали йому того особливого шарму, від якого в аудиторії раптово ставало тихо. 

— Міло, а в мене є для тебе чудова пропозиція, — відірвала мене від моїх думок Ліза. — Я так роздивлялася цього чоловіка, що навіть не помітила, що він вже давно почав проводити лекцію. Потрібно бути обережною, а то мені не потрібні проблеми ні з навчанням, ні з цим надто гарним чоловіком.

— Яка? — звернула увагу на подругу.

— У п'ятницю в Ендрю, буде вечірка. Його батьки поїхали за кордон у Францію по роботі, тому будинок повністю наш. Буде круто, давай з нами! — з надією в очах розповіла вона, сподіваючись, що я не відмовлю.

Зазвичай я рідко буваю на таких зборищах: там твориться що завгодно, молодняк вживає алкоголь як дурні та курять якусь травку. Мені таке не подобається, але коли хочу відпочити, то приходжу просто щоб потусити з друзями.

— Я подумаю, — відповіла я записуючи лекцію в свій зошит. Подруга розвела плечима та також почала записувати лекцію Луїса Фостера.

— На кінець хочу запропонувати вам стажування в нашій фірмі:  кому цікаво, заповніть анкету, яку вам зараз віддасть ваш викладач. — Фостер передав стопку паперів нашому викладачу права. — Якщо маєте бажання, то заповніть один листок та принесіть його в нашу фірму: ви пройдете відразу співбесіду зі мною, якщо ви підходете нам, то в нас можна буде під час стажування набиратися досвіду, та в майбутньому можете починати працювати в нашій фірмі, якщо буде бажання. Анкету потрібно буде принести через  тиждень в понеділок.

Наш викладач роздав нам всім анкети та повернувся до дошки.

— Якщо є питання, то я залюбки на них відповім, — сказав Фостер.

Я, звісно ж, не зрозуміла, навіщо він почав рекламувати юрфірму його батьків.

— Перепрошую, — сказала я та  підняла руку, привертаючи до себе його увагу.

— Так, я вас слухаю. — звернув свою увагу на мене Луїс Фостер.

— Мені цікаво, а навіщо ви так рекламуєте свою юрфірму? Намагаєтеся всіх студентів переманити? Ви всю лекцію тільки про фірму своїх батьків і розповідали, а нам цікаво слухати не про фірму, а про розкриття справ. Так, ще й анкети нам роздали для заповнення. — помахала листком в повітрі.

У його погляді, яким він мене обдарував, я помітила роздратування. Від його погляду я, навпаки, захотіла вставити ще кілька слів на цю тему, і тільки-но відкрила рот, як він мене перебив.

— Як вас звати, пані?

— Ліза Гейз, — відповіла я йому, чекаючи, що він скаже.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше