Ти - моє пекло, ти - мій рай

РОЗДІЛ 22. ПАСТКА ВОРОГІВ

Ідилія виявилася отруєним ілюзорним сном, який заколисав їхню пильність.

Сонячний день швидко згасав, поступаючись місцем важким, сизим сутінкам. З боку Босфору піднімався густий, мов молочна пелена, штормовий туман. Він повільно сповзав по скелях, огортаючи кипариси, мармурові тераси та високі огорожі маєтку. У повітрі знову заліг палючий запах солоного лиха.

Після кількох днів спокою й відносного розслаблення охорона маєтку мимоволі втратила гостроту вишкілу. Бійці, бачачи, як їхній зазвичай суворий господар Демір-бей одужує й проводжає вечори з новою володаркою будинку, ослабили хватку. Тарік Карадаг та його найманці — ті самі торгівці людьми, які колись виставили Міру на аукціоні, — чекали саме на цю єдину, фатальну секунду.

Близько шостої вечора Деміра терміново викликав начальник охорони до підвального селекторного вузла: на південному пост-будці стався збій у системі живлення ротаційних камер. Це була проста, філігранно прорахована відволікаюча диверсія.

Міра залишилася на першому поверсі. Вона сиділа у зимовому саду, вдихаючи аромат квітучого жасмину та слухаючи м’яке шепотіння туману за скляним куполом. У її душі панували тепло й спокій, залишені поцілунками Деміра. Вона не відчувала загрози.

Аж раптом світло в оранжереї згасло.

Аварійні каганці навіть не встигли спалахнути. У суцільній темряві пролунав глухий, ледь чутний плескіт металевого балончика, і повітря миттєво заповнилося солодкуватим, ядучим газом.

Міра здригнулася, підводячись із крісла:

— Деміре?.. — її голос затремтів.

Відповіді не було. Натомість із-за високої кущової гортензії виринула висока, масивна тінь. Міра спробувала зробити ривок до дверей, але діяти було запізно: ззаду на її обличчя налетіла волога, просочена ефіром ганчірка.

Міцні, сталеві руки впилися в її плечі, позбавляючи можливості поворухнутися. Вона почала звиватися, дряпати чужі рукавиці, битися ногами, намагаючись вирватися з цієї мертвої хватки. В її сіро-зелених очах спалахнув дикий, запеклий опір.

— Демі... — її крик зірвався на хрип.

Солодкувата отрута пропекла легені. Ноги стали ватяними, перед очима закрутилися темні, криваві кола. Світ навколо розпався на шматки, і останнім, що вона зафіксувала перед тим, як поринути в суцільну пітьму, був огидний, хрипкий сміх над її вухом та холодний метал наручників, що клацнули на її зап’ястях.

Через вісім хвилин Демір угорі в кабінеті відчув, як усередині нього все похололо від дикого, неприборканого передчуття. Збій камер був штучним.

— МІРА! — заревів він, не звертаючи уваги на гострий, пронизуючий біль у простреленому боці.

Він біг сходами вниз, наче божевільний хижак, вихоплюючи з кобури важкий пістолет. Охоронці бігли за ним, стріляючи в тривожні рації.

Він удерся до зимового саду.

Усередині панувала моторошна, тиснуча тиша. Запах жасмину був змішаний із гидким відтінком хлороформу. На полірованій плити лежав перекинутий вазон із квіткою... і срібний гребінець, який він особисто подарував їй учора вранці.

Міри не було.

— Деміре-бей! Східна хвіртка підірвана беззвучним зарядом! — задихаючись, закричав начальник охорони, вбігаючи до саду. — Вони забрали її крізь туман! На морі чекав швидкісний катер!

Демір заціпенів. Його темно-карі очі затягнулися суцільною, чорною безоднею.

Світ навколо нього знову вибухнув вогнем. Той самий кошмар, той самий дикий жах втрати, який він пережив чотири роки тому з Ясмін, знову випалив його легені. Але цього разу поруч із болем спалахнула така нищівна, нелюдська лють, якої цей світ ще не бачив.

Вони забрали не просто бранку. Вони забрали його жінку. Його серце. Його єдине спасіння.

Він повільно нахилився й підняв із підлоги срібний гребінець. Його пальці стиснули метал так сильно, що той зігнувся.

— Зберіть усіх бійців, — голос Деміра лунав не як людська мова, а як сталевий, розпечений хрип підземного вулкана. — Перекрийте порт. Спаліть кожне кубло Карадагів у цьому місті. Якщо вони заподіють їй бодай найменшу шкоду... я виріжу їхній рід до останньої дитини.

Він розвернувся й рушив до виходу, залишаючи за собою кривавий слід від шва, що розійшовся на боку. Війна увійшла у свою вирішальну, найкривавішу фазу.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше