Ти - моє пекло, ти - мій рай

РОЗДІЛ 10. НЕВДАЛА ВТЕЧА

Ніч після грози виявилася зоряною й прохолодною. Повітря над Босфором здавалося кришталевим, просякнутим ароматом хвої, солі й вогкого каменю.

Міра не спала. Вона сиділа на підлозі біля балкона, розклавши перед собою крихітний блокнот. За дні спостережень її розум адміністраторки вивірив кожен рух охорони до секунди. Вона знала: саме о третій п'ятнадцять оновлюється база даних на центральному сервері, і камери на північно-західному периметрі перезавантажуються рівно на сорок п'ять секунд. У цей же час вартовий біля бічної хвіртки виходить на п'ятихвилинний перекур за трансформаторну будку.

Сорок п'ять секунд сліпоти й п'ять хвилин людської халатності. Це був її єдиний шанс.

Одягнувшись у темні брюки, м'який светр і кросівки, Міра затамувала подих. Серце калатало десь у скронях, а в роті пересохло, але руки не тремтіли. Вона обережно відчинила балконні двері. Завдяки розкладці будинку вона знала, що по кованій решітці для дикого винограду можна легко спуститися на терасу першого поверху, а звідти — тінню проскочити крізь сад до бічної огорожі.

Кожен шурхіт листя під ногами здавався їй пострілом. Кожен подих вітру — чиєюсь погонею.

Безшумно, мов тінь, Міра зісковзнула з тераси. Вона рухалася швидко, притискаючись до кипарисів. Ось і бічна хвіртка. Вартовий дійсно відійшов за будку, у повітрі витав сизий тютюновий димок. Камера над кованими прутами нерухомо дивилася вбік, її червоний індикатор згас на час перезавантаження.

Пальці Міри гарячково намацали засув. Вона витягла металеву пилочку, яку берегла як зіницю ока, і спритно затиснула фіксатор. Метал тихо клацнув.

Двері розсунулися.

Вона ступила за ворота.

Нічна серпантинова дорога простягалася вниз, до темного лісу й траси. Ноги самі понесли її вперед. Легені розривалися від солоного, вільного повітря. Вона бігла! Вона вирвалася з золотої клітки! Сльози полегшення й дикого, нестримного захвату застелили очі. Щей декілька сотень метрів — і вона вийде до шосе, спинить будь-яку машину, дістанеться консульства...

Сліпуче світло фар вдарило їй просто в обличчя з-за повороту.

Гучний рев мотора розітнув нічну тишу. Позашляховик із вереском гуми розвернувся на вузькому серпантині, перекриваючи їй дорогу. Вона спробувала кинутися вбік, у гущавину дерев, але двері авто вибухнули, й із нього вискочила висока, масивна постать.

Міра навіть не встигла закричати. Міцні, гарячі долоні замкнулися на її талії, збиваючи з ніг, і з силою притиснули до капота ще гарячої машини.

— Куди зібралася, пташко?! — лунко рознісся над крутосхилом хрипкий, отруєний люттю голос.

Демір.

Металевий капот під її спиною був гарячим, а його тіло, що нависло зверху, палахкотіло справжнім полум'ям. У світлі фар його обличчя здавалося спотвореним диким, божевільним гнівом. Його темно-карі очі були суцільними чорними прірвами, в яких більше не залишилося ані краплі людського терпіння.

— Відпусти! Відпусти мене, бандите! — Міра звивалася, билася кулаками в його міцні, мов сталь, груди, дряпала його сорочку. — Я втечу! Чуєш?! Я все одно втечу від тебе!

— Ти нікуди не втечеш! — заревів Демір, перехоплюючи обидва її зап'ястя однією долонею й притискаючи їх над її головою до металу.

Його друга рука владно впилася в її шию — не здавлюючи дихання, але фіксуючи її так, що вона не могла поворухнутися. Гарячий подих Деміра обпікав її губи й щоки.

— Ти думала, ти найрозумніша?! — карбував він кожне слово, і його грудна клітка здималася від важкого, збитого дихання. — Ти вирахувала камеру? Вирахувала охоронця?! Ти уявляєш, що б із тобою сталося на цій трасі через десять хвилин?! Вороги чекають на будь-яку мою слабкість! Вони б розірвали тебе на шматки, щоб надіслати мені твої пальці в конверті!

— Мені плювати на твоїх ворогів! — закричала Міра йому просто в обличчя, а з її очей нарешті вирвалися гарячі сльози безпорадної люті. — Мені плювати на твій бізнес! Я хочу додому! Я хочу до своєї родини! Навіщо ти тримаєш мене тут?! Я ненавиджу тебе! Ненавиджу!

— Точно так само, як ненавиджу тебе я! — вицідив Демір, і його голос здригнувся від такого дикого, оголеного болю, що Міра заціпеніла.

Його обличчя опинилося в міліметрі від її обличчя. Вона бачила, як пульсує жилка у нього на скроні, як тріпочуть його губи.

— Я ненавиджу тебе за те, що ти втекла! — збожеволілим від пристрасті й гніву шепотом мовив Демір, вдивляючись у її розширені сіро-зелені зіниці. — Я ненавиджу тебе за те, що коли я побачив порожню кімнату, у мене серце зупинилося! Я думав, що знову запізнився... Що знову втратив...

Він заткнувся. На мить у нічній тиші лунав лише гуркіт хвиль далеко внизу та їхнє спільне, рваче дихання.

Міра дивилася на нього, затамувавши подих. У його очах більше не було холодної маски тирана. Там була дика, некерована буря, у якій страх знову втратити переплівся з пекучою, накопиченою за дні ізоляції жагою.

— Деміре... — хрипко мовила вона, і це ім'я з її вуст пролунало як мольба й виклик одночасно.

Його очі опустилися на її тремтячі, вологі від сліз губи. Напруга між ними вибухнула.

Демір нахилився й з дикою, неприборканою пристрастю впився в її губи поцілунком.

Це не було ніжністю. Це була буря. Це було володіння, опір і відчай, що накопичувалися між ними з першої секунди на аукціоні. Його губи були гарячими, жорсткими, вони вимагали відповіді, катували й забирали її подих.

Міра зойкнула в його губи. Вона мала б відштовхнути його, мала б вкусити, але її тіло знову зрадило її. Вона відчула, як по жилах розливається дика, пекуча хвиля струму. Її вільні пальці самі впилися в його темне волосся, притягуючи його ближче. Вона відповідала на цей поцілунок із такою ж люттю, з якою билася за свою свободу. Це був поцілунок двох ворогів, які згорали в одному вогнищі.

Коли Демір відірвався від її вуст, вони обидва важко дихали. Його чоло вперлося в її чоло.

— Ти нікуди від мене не підеш, Міро, — прошепотів він, і в його голосі проступали оксамитові нотки переможця. — Навіть якщо мені доведеться прикувати тебе до себе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше