Розділ 24

Ерна зустріла Даріана задушливим смородом придворних інтриг і важким, як чавунна плита, королівським обов’язком. Не встиг він змити дорожній пил у своїх покоях, як офіцер уже чекав під дверима: Його Величність король Оріон вимагав негайного звіту в Головній залі Ради. Палац кипів. Десятки слуг тягали шовкові драпування, ювеліри полірували весільні кубки, а лорди вищих домів збиралися в кулуарах, обговорюючи майбутній тріумф династії. Кожен крок Даріана коридорами супроводжувався шепотом, але принц ішов, не дивлячись по сторонах. Його думки все ще залишалися в сирих, запилених стінах Північної Вежі, де під замком сиділа його найбільша таємниця і його єдиний порятунок. 

Коли важкі позолочені двері зали Ради розчинилися, Даріан опинився віч-на-віч із батьком. Король Оріон сидів на чолі довгого столу з чорного дерева. Перед ним стояли кубки, але атмосфера в кімнаті була далекою від святкової. 

— Ти повернувся, — голос Оріона прогримів під високою стелею. Старий правитель підвівся, важко спираючись на стіл. Його очі, повні некерованої грози, зараз дивилися з прихованою хворобливою заздрістю та жорстокістю. — Сподіваюся, ти випалив дурощі зі своєї голови в тих руїнах? 

— Я повернувся, щоб виконати свій обов'язок, батьку, — спокійно відповів Даріан, зупинившись на протилежному кінці столу. Його руки були закладені за спину, а пальці правої долоні досі пам'ятали те неймовірне, шокуюче тепло золотої іскри з лісового яру. 

— Твій обов'язок — не просто стояти перед вівтарем із незворушною пикою! — Оріон з силою вдарив кулаком по столу, змушуючи залізні кубки здригнутися. — Імперія тріщить по швах, ти це знаєш! На півдні знову бунтують, а твій власний дар заледве тримається в межах твого тіла. Нам потрібен цей шлюб. Тобі потрібен цей шлюб! Магічний союз нашої грози та льоду родини Ізольди — це єдине, що об’єднає владу Валлеріанів і дасть тобі щит, який врятує твоє життя. Жерці вже готові. Підготовка має бути прискорена. Весілля відбудеться раніше, ніж планувалося. 

Усередині Даріана миттєво спалахнув звичний протест. Сині блискавки рвонули по венах вгору, намагаючись вирватися крізь шкіру на шиї, задираючи комір мундира. Повітря в залі Ради вмить поважчало, заважаючи дихати. Оріон помітив це і вискалив зуби, очікуючи чергового спалаху безумства свого спадкоємця. Але вибуху не сталося. 

Даріан заплющив очі і подумки повернувся до Північної Вежі. Перед його мисленим поглядом постало розлючене, горде обличчя Ліри, її палаюче червоне волосся та примарний золотий пилок на пальцях. Цей спогад, наче чиста кринична вода, миттєво загасив пожежу в його грудях. Сині іскри на кінчиках пальців згасли, так і не вилетівши назовні. На зміну гніву прийшов глибокий внутрішній спокій. Він розплющив очі — абсолютно чисті й холодні. 

— Я зроблю все, що необхідно для зміцнення імперії, батьку, — вимовив Даріан рівним, монотонним тоном. — Прискорюй підготовку. Я буду готовий. 

Оріон на мить застиг, приголомшений такою легкою і швидкою покірністю сина, який раніше боровся проти цього шлюбу кожною клітиною свого тіла. Король підозріло звузив очі, але врешті-решт лише важко зітхнув і махнув рукою, відпускаючи його. Вийшовши із зали Ради, Даріан попрямував до галереї, що вела до його приватних покоїв. Але спокій тривав недовго. На крутому повороті, де сонячне світло падало крізь вітражні вікна, його шлях перекрила постать, від якої війнуло знайомим, морозним диханням. 

Ізольда. 

Вона стояла, спершись на кам'яну балюстраду галереї, тримаючи в руках білу зимову троянду. Її сукня зі срібного шовку опадала до підлоги, а біляве волосся було зібране в хитромудру королівську зачіску. На її обличчі не було ні краплі втоми чи хвилювання. 

— Наш блудний принц зволив повернутися в сімейне гніздо, — тихо, але виразно промовила вона, не повертаючи голови. Її погляд був прикутий до пелюсток троянди, які під її пальцями повільно покривалися тонкою скоринкою інею. — Я чула твою розмову з королем, Даріане. Твоя раптова покірність... вона майже лякає. Навіть мій батько не повірив би в те, що ти так легко підставиш шию під моє ярмо. 

Даріан зупинився за три кроки від неї, тримаючи дистанцію. 

— Я просто зрозумів цінність цього союзу, кузино, — холодно відповів він. — Навіщо витрачати сили на суперечки, якщо рішення вже прийнято? 

Ізольда повільно повернулася до нього. Її світло-сірі, майже прозорі очі сканували його обличчя з точністю. Вона зробила крок уперед, і шлейф її парфумів із запахом хвої та гіркого мигдалю заповнив простір між ними. Дівчина піднесла руку й обережно, ледь торкаючись, провела пальчиком по його щоці, прямо вздовж старого шраму. Даріан застиг, не ворушачись, але всередині нього все напружилося. Раптом Ізольда різко смикнула руку назад, а її ідеальні брови зійшлися на переніссі. 

— Ти змінився, — прошепотіла вона, і в її крижаному голосі вперше прозвучали нотки щирого здивування та легкої тривоги. Вона подивилася на свої пальці, на яких не залишилося жодного сліду від його зазвичай палючої магії. — Де твоя гроза, Даріане? Де той скажений озон, від якого поруч із тобою завжди німіли мої губи? Твоє тіло... воно занадто спокійне. Твоя сила більше не намагається розірвати тебе на шматки. Що сталося? 

Даріан змусив себе жорстко посміхнутися, хоча всередині все захололо від її проникливості. Ізольда була занадто розумною. Вона помічала найменші коливання його стану. 

— Можливо, те повітря та руїни справді лікують, Ізольдо, — відрізав він, роблячи крок убік, щоб обійти її. — Тобі варто було б частіше подорожувати. Це допомагає позбутися зайвих підозр. 

— Я дізнаюся, Даріане, — кинула вона йому в спину, коли він уже підійшов до дверей своїх покоїв. Її голос знову став рівним і смертоносним. — Лід ніколи не бреше. І якщо ти привіз із тієї пустки якусь брудну таємницю, пам'ятай: вона розтане першою, як тільки я торкнуся твого серця біля вівтаря. 

Даріан штовхнув двері, не відповівши. Опинившись у тиші своїх покоїв, він підійшов до вікна, що виходило на північний бік замку, де над мурами височіла темна, похмура Північна Вежа. Тенета навколо них стискалися. Ізольда вже почала своє полювання, король вимагав крові, а у вежі чекала та, чиє єдине слово могло або врятувати його від цього крижаного шлюбу, або спалити Ерну до самого фундаменту.