Розділ 20

Три дні, які Даріан відвів на перепочинок перед дорогою до столиці, перетворилися для Небесного Замку на дивне, майже хворобливе затишшя перед бурею. Руїни стародавньої цитаделі, що роками стояли пусткою, раптом наповнилися рухом. 

Ліра проводила ці дні в межах своїх нових покоїв. Вона категорично відмовилася торкатися мазі, яку залишив принц, а тіло, вирване з вогкого підвалу притулку, швидко відновлювало сили. Чиста вода, білий хліб і ситний суп, який гвардійці приносили їй двічі на день, повертали їй колишню гнучкість і гостроту почуттів. Коли ніхто не бачив, вона годинами стояла посеред кімнати, заплющивши очі і прислухалася до відлуння замку. Її дар, який раніше спав, тепер виразно пульсував у грудях, реагуючи на кожну стіну, на кожен камінь цього місця. Це була магія Ейрісів і вона давала Лірі відчуття простору. Вона точно знала, коли варта під дверима змінюється і чула важкі, розмашисті кроки Даріана, який щовечора проходив повз її кімнату. 

Принц у цей час виснажував себе роботою. Він не міг сидіти на місці. Шлейф прохолоди, який Ліра залишила у його венах після їхньої сутички, поступово танув і сині блискавки знову починали підбиратися до його горла. Щоб не збожеволіти від очікування і болю, Даріан виснажував себе і своїх людей. Він змусив капітана гвардії підняти всі старі звіти про заколотників у північній провінції. Годинами принц просиджував у колишній збройовій палаті, де гвардійці облаштували тимчасовий штаб, розбираючи мапи та вивчаючи логістику кордонів. 

— Ваша Високосте, люди втомлені, а коні потребують підковки перед важким переходом через скелі, — доповідав капітан, витираючи піт із чола під час чергового огляду зброї. 

— Мені байдуже на втому, капітане, — відрізав Даріан, навіть не підводячи голови від паперів. На кінчиках його пальців знову тліли сині іскри, залишаючи крихітні пропалини на пергаменті. — Перевірте кожен віз. Кожну деталь упряжі. Через три дні ми від’їжджаємо до Ерни і я не потерплю жодної затримки в дорозі. Кожен день зволікання — це зброя в руках моїх ворогів у столиці. 

Проте, попри всю свою зайнятість, Даріан кілька разів на день знаходив привід, щоб пройти повз східне крило. Він не заходив до Ліри. Після її диких, сповнених ненависті слів він розумів, що новий спалах люті лише розірве ту тонку нитку контролю, яку він намагався втримати. Він просто зупинявся біля дверей, за якими її тримали, робив глибокий вдих, ловлячи ледь помітні хвилі спокою, що пробивалися крізь товщу дубових стулок, і йшов далі, заспокоєний самим лише фактом її присутності. 

На третю ніч Ліра не витримала. Коли обидва місяці піднялися високо над скелями, заливаючи кімнату світлом, вона підійшла до вікна. Вона дивилася на двір, де гвардійці гасили останні багаття. Раптом двері її покоїв тихо рипнули. Даріан зайшов без плаща, у тонкій чорній сорочці, розстебнутій біля коміра та легких штанях. Його обличчя було блідим, а під очима залягли темні тіні. Магія знову випалювала його і цього разу він прийшов не для розмов чи погроз. Йому просто потрібен був цей ковток повітря. 

Ліра різко обернулася, готуючись до нападу, її пальці вчепилися в край підвіконня. 

— Знову ти, — процідила вона, але в її голосі вже не було колишньої загрози. 

— Завтра на світанку ми вирушаємо, — тихо сказав Даріан, зупиняючись біля дверей. Він не підходив ближче, поважаючи її простір, але його погляд жадібно вбирав її силует у місячному світлі. Червоне волосся Ліри зараз здавалося темним, майже чорним, але іскри в її очах горіли незгасним вогнем. — Я прийшов переконатися, що ти готова. 

— Я ніколи не буду готова служити тобі, Валлеріане, — Ліра повільно зробила крок уперед, виходячи з тіні. — Ти везеш мене в Ерну як трофей. Твій батько дізнається, хто я, як тільки ми переступимо поріг палацу. Твоя наречена зрушить на мене свій лід. Ти прирікаєш нас обох на смерть. 

Даріан заплющив очі на мить, відчуваючи, як з кожним її словом, з кожним її подихом дика пульсація в його скронях починає вщухати. 

— Мій батько побачить лише те, що я дозволяю йому бачити, — Даріан відкрив очі, і в них спалахнула та сама небезпечна рішучість, яку вона бачила в перший день. — А Ізольда... Ізольда надто зайнята своєю короною, щоб помітити дівчину, яка триматиметься в моїй тіні. Ти будеш моєю таємницею, Ліро. Поки я не вирішу, що з цим робити. 

— Я не твоя річ, щоб ховати мене в тіні, — Ліра підійшла ще ближче, зупинившись так, що між ними залишалося лише кілька кроків. Контраст між ними був разючим: він — високий, міцний, просякнутий руйнівною грозою, і вона — тендітна, але незламна, як камінь її рідного замку. — Ти думаєш, що контролюєш гру. Але в Ерні правила встановлює твій батько. І коли він дізнається, що ти привів у дім мене...ту саму служницю, яка розбила келих, ти уявляєш, що станеться? 

Даріан раптово зробив крок назустріч, скорочуючи відстань до мінімуму. 

— Мені подобається твоя сміливість, — прошепотів він, дивлячись на неї зверху вниз. — Але грати з вогнем перед сином короля — погана ідея. 

Він не торкнувся її цього разу. Він просто розвернувся і вийшов, залишивши двері зачиненими.