Розділ 18

Поки Даріан витрушував правду з пані Марти, Ліра не втрачала часу в своїй клітці. Лють, яка вночі ледь не рознесла кімнату вежі, до ранку перетворилася на холодний, розважливий розпач. Дівчина досліджувала кожен сантиметр своєї в'язниці. Вона обшукала перекинутий стіл, намагаючись знайти хоч якийсь уламок заліза чи щось гостре, що могло б послужити зброєю. Пальці нили від кожного дотику до шорсткого мармуру, але Ліра вперто обстукувала стіни під заґратованими вікнами. Вона шукала таємні ходи — старі легенди притулку говорили, що Небесний Замок пронизаний ними. Але камінь мовчав, залишаючись глухим до її німого благання. Коли за вікном пролунав тупіт копит, що сповіщав про повернення принца, Ліра застигла біля вікна, міцно стиснувши зуби. 

Даріан більше не збирався грати в таємні допити. Його наказ прозвучав на подвір'ї замку як військовий указ: 

— Переведіть дівчину з вежі до покоїв у східному крилі. Забезпечте її чистою сукнею, водою та їжею. Варта біля дверей — цілодобово. Якщо вона зникне, ваші голови прикрасять ці стіни. 

Вже за пів години Ліру грубо, але без колишньої жорстокості, перевели до нової кімнати. Це місце разюче відрізнялося від попереднього: широке ліжко, вкрите важким синім оксамитом, вмивальник із чистою водою і велике вікно, яке хоч і охоронялося магічним контуром, але принаймні не мало потворних залізних ґрат. 

Двері відчинилися і увійшов Даріан. Гвардійці залишилися зовні, швидко зачинивши за собою стулки. У руках принца не було зброї, лише невелика керамічна баночка, від якої пахло лісовими травами та прохолодою. Мазь від опіків. Навіть пані Марта використовувала таку, коли випадково обпікала свої жирні пальці об кухонну плиту. Ліра стояла біля ліжка, зацьковано спостерігаючи за кожним його рухом. Її червонувате волосся, тепер очищене від дорожнього пилу, важкою хвилею спадало на плечі простої, але чистої сукні. 

— Навіщо це все? — різко запитала вона, навіть не намагаючись приховати презирства, коли Даріан підійшов ближче. — Зміна декорацій? Вирішив пограти в благородство після того, як твої пси тягли мене через усю площу? 

Даріан зупинився за два кроки від неї. Його обличчя знову було непроникним, але в синіх очах більше не було колишнього хаосу. 

— Я був у притулку, Ліро, — спокійно сказав він і дівчина помітно здригнулася від звуку свого імені, що злетіло з його губ. — Марта розповіла все. Про те, як тебе знайшли, про твої малюнки, і про те, як вона змушувала тебе вигрібати гарячий попіл. 

Він зробив ще крок і протягнув їй баночку з маззю. 

— Візьми. Твої руки потребують лікування. 

Ліра подивилася на його долоню, а потім підняла очі, повні дикої, неприборканої гордості. Вона сховала руки за спину, демонстративно відмовляючись від його дарунку. 

— Мені не потрібна твоя милість, — виплюнула вона, випнувши підборіддя. — І твої ліки мені не потрібні. Що ти хочеш почути? Спасибі, Ваша Високосте, що не забили мене батогами, як Марта? Не дочекаєшся. 

Даріан повільно опустив руку, але баночку не сховав, а просто поставив її на край столу поруч із нею. 

— Твій характер робить тобі честь, але зараз він абсолютно марний, — його голос став нижчим, набуваючи тих самих грозових ноток. — Гра в хованки закінчилася. Пані Марта більше не має над тобою влади. Ти більше ніколи не повернешся в той підвал і не візьмеш до рук вугілля, щоб малювати на стінах сиротинця. 

Ліра звузила очі, відчуваючи, як холодні лещата страху стискаються навколо її серця. 

— І що це означає? Ти відпустиш мене? 

Даріан жорстоко посміхнувся. 

— Відпустити єдину дівчину, яка здатна вгамувати мій вогонь? Я не божевільний, Ліро. Ти їдеш зі мною в столицю. Як моя особиста полонянка. Ти житимеш у палаці, під моїм наглядом. 

Ці слова вдарили її під дих. Столиця Ерна. Лігво короля Оріона, де кожен камінь просякнутий кров'ю її народу. Вона зрозуміла, що потрапила в пастку, яка була в тисячу разів страшніша за будь-який гнилий підвал Марти. Там вона була просто забитою сиротою. Тут вона ставала живою батарейкою, магічним щитом для сина завойовника. 

— Ні, — прошепотіла вона, відступаючи на крок, поки не вдарилася спиною об підвіконня. — Я не стану. Я не буду допомагати тобі тримати твій трон! Я ненавиджу тебе і твого батька! Якщо твоя магія випалює тебе — нехай випалить дотла! Я з радістю на це подивлюся! 

Даріан стрімко скоротив відстань між ними. Він навис над нею, змушуючи її закинути голову, щоб бачити його обличчя. Запах озону знову закрутив їй голову, але тіло, зрадницьке тіло, знову відгукнулося на цю близькість хвилею заспокійливої прохолоди. 

— У тебе немає вибору, — процідив він прямо їй в обличчя, і його погляд на мить ковзнув по її губах. — Ти можеш ненавидіти мене скільки завгодно. Можеш молитися про мою смерть щоночі. Але ти поїдеш до Ерни. Бо якщо я помру від своєї магії, мій батько знищить цей притулок і все це містечко просто тому, що зможе. Твоє життя тепер пов'язане з моїм, хочеш ти цього чи ні. 

Він розвернувся і попрямував до виходу, залишаючи її одну в розкішних покоях. Біля самих дверей він зупинився, не повертаючись. 

— У нас є три дні на відпочинок, — сухо кинув Даріан, хапаючись за ручку дверей. — Збирай сили, Ліро. 

Двері зачинилися, і звук важкого замка знову відрізав її від світу. Ліра залишилася стояти біля вікна, важко дихаючи. Вона подивилася на свої обпечені долоні, а потім на баночку з маззю, що стояла на столі. Вона не збиралася здаватися. Якщо принц думав, що приручить її, притягнувши в столицю, він жорстоко помилявся. Вона поїде в Ерну тільки тому, що сама цього забажала.