Розділ 17

Даріан залишив вежу, коли місяці уже почали схилятися до верхівок зазублених скель. Клямка важких дверей зачинилася, і принц особисто наказав подвоїти варту біля входу. Гвардійці, дивлячись на суворе й непроникне обличчя свого повелителя, не наважилися поставити жодного запитання. Вони лише мовчки витягнулися в струнку. 

Ніч розлилася по руїнах Небесного Замку глухою, холодною тишею, але в покоях принца ця тиша вперше за багато років була мирною. Даріан лежав на ліжку, закинувши руку за голову і дивився в темну стелю. Він готувався до звичної нічної тортури: до пекельного вогню під ребрами, до задушливого запаху озону, який випалював легені, змушуючи хапати ротом повітря. Але пекла не було. Замість нього в його жилах тлів дивний, майже забутий шлейф прохолоди. Дотик до зап'ястя Ліри діяв як лікувальний бальзам, ефект якого тримав його тіло в солодкій млості навіть через кілька годин після того, як він залишив її. 

“Ейріс”, — це слово стукало у скронях, як застережний дзвін.  

Ні, це повна нісенітниця. Такого просто не могло бути. Ейріси винищили дощенту, не залишивши навіть попелу, і ця правда була вписана в історію кров'ю. Це дівчисько просто прикидається. Вона спритно грає свою роль, маніпулює, вигадує казки, аби врятувати власну шкіру. Звичайна провінційна аферистка, яка випадково торкнулася чогось, чого не розуміє. 

Але якщо це не обман... 

А якщо дівчина з пророцтва, чистокровна Натхненниця, двадцять років жила на самому дні імперії, під ногами у королівських наглядачів, тоді притулок у підніжжі руїн приховував набагато більше, ніж звичайні сирітські злидні. Хтось покривав її. Хтось знав її таємницю. Або ж це все просто збіг обставин, у який він відчайдушно намагався повірити, аби не визнавати моторошної правди.  

Коли перші бліді промені ранкового сонця розрізали туман над містечком, Даріан уже був у сідлі. Його не супроводжував увесь загін, лише двоє особистих гвардійців, які трималися на відстані. У притулку пані Марти ранок починався як завжди: з криків, брязкоту залізних відер та плачу молодших дітей, яких виганяли на роботу в холодні сіни. Наглядачка стояла посеред подвір'я, тримаючи в руках тарілку з рідкою кашею і роздратовано вичитувала залякану дівчинку-кухарку. 

Раптовий гуркіт копит біля воріт змусив усіх завмерти. Важкі засуви з тріском розчинилися, і на подвір'я в'їхав вороний жеребець принца. Пані Марта повернулася, розпливаючись у звичній улесливій посмішці, очікуючи побачити звичайного капітана гвардії. Але коли вона впізнала темно-синій мундир із вишитими срібними блискавками та гордий, нещадний профіль зі шрамом, тарілка вислизнула з її рук. Фаянс із гуркотом розлетівся по камінню, а каша заляпала її важкі туфлі. 

— Ваша... Ваша Величносте... тобто, Високосте! — голос Марти зірвався на писк. 

Її обличчя вмить зблідло, а ноги жінки підкосилися, і вона буквально звалилася на коліна прямо в бруд, плазуючи перед конем Даріана. Огрядна наглядачка намагалася підповзти ближче, щоб схопити край його темного плаща, але кінь принца загрозливо пирхнув і зробив крок назад. 

— Досить, — один-єдиний звук із вуст Даріана змусив Марту завмерти в багнюці, тремтячи всім тілом. 

Принц легко спішився. Він не поспішав, його рухи були виваженими і від того ще страшнішими. Він підійшов до наглядачки і подивився на неї зверху вниз, стискаючи в руці шкіряні рукавички. 

— Встань, — наказав він. — І веди мене туди, де ніхто не почує нашої розмови.  

Марта схопилася на ноги з такою швидкістю, наче під нею спалахнуло багаття. Вона, затинаючись і безперервно кланяючись, провела принца до своєї крихітної, захаращеної паперами комірчини. Даріан зайшов усередину, зачинив двері носком чобота і повернувся до жінки. Озон навколо нього знову почав згущуватися. Насправді, він навмисно вивільнив крихту своєї сили, щоб зламати її волю остаточно. 

— Я хочу знати все про дівчину, яку ти відправила до столиці, — Даріан сперся руками на її стіл, нахиляючись ближче. Його сині очі світилися небезпечним електричним світлом. — Про Ліру. Звідки вона взялася в твоєму притулку? 

Марта ковтнула повітря, її руки судомно стискали фартух. Рятуючи власну шкуру перед майбутнім королем, вона миттєво забула про свою гордість і відданість королівському раднику. 

— Ваша Високосте, клянуся всіма богами, я нічого не зробила! — залопотіла вона, витираючи піт, що лився градом по її щоках. — Її знайшли двадцять років тому! Справді! Була Кривава ніч, усе навколо палало, замок руйнувався... Моя попередня наглядачка, стара відьма, знайшла її немовлям у лісі під скелями. Дитина була замотана в якесь брудне ганчір’я, без імені, без нічого! Ми взяли її з милосердя, тільки з милосердя! 

— З милосердя? — Даріан звузив очі, і на столі, прямо під його пальцями, з'явився темний випалений слід. — Тоді чому її руки в опіках, Марто? Чому на її тілі сліди від твоїх побоїв, а саму її ти замкнула у вогкому підвалі, мов тварину, як тільки вона повернулася зі столиці? 

Наглядачка злякано здригнулася і закрила обличчя руками. 

— Бо вона завжди була проклятою, Ваша Високосте! — вигукнула Марта, зриваючись на істеричний шепіт. — Вона була дивною з самого дитинства! Ніколи не плакала, ніколи нічого не просила. А коли підросла... навколо неї постійно коїлися якісь незрозумілі речі. Інші діти гралися, а вона годинами сиділа на горищі й малювала ці кляті руїни Небесного Замку. Ми спалювали її малюнки, а вона знову малювала вугіллям із печі, прямо на стінах! 

Марта зробила крок назад, її очі вивалилися від пережитого жаху, а голос затремтів ще дужче, коли вона спробувала виправдати свою жорстокість перед принцом: 

— Я мусила, чуєте, мусила вибити з неї це безумство! Я рятувала притулок, рятувала себе від плахи! Я не могла дозволити, щоб через одну прокляту дівчину гвардія спалила мій дім! 

Вона заломила руки, переводячи подих, і заговорила знову: 

— Її руки в опіках і шрамах, бо я змушувала її вигрібати гарячий попіл і чистити печі голими руками, з ранку до ночі. Я думала... я щиро вірила, що якщо залізо й вогонь спалять її пальці до кісток, вона нарешті перестане малювати! Перестане бути іншою, стане слухняною, як решта сиріт! А в столиці вона зганьбила мене перед самим королем та королівським радником! Я витягла її з глушини, я дала їй шанс, а вона ледь не знищила мою репутацію, розбивши той клятий келих на очах у всіх! Я мала її покарати за таке зухвальство. Ця нора — це єдине місце, де вона не могла завдати шкоди і де ніхто б не побачив її проклятого єства!