Розділ 16

Важкі дубові двері прочинилися без попередження, і на порозі з'явився Даріан. Він зайшов сам, залишивши варту за межами вежі, і зачинив за собою засув. Принц тримав бездоганну поставу, його обличчя було маскою суворого, безжального допитувача, який прийшов вичавити правду з чергової провінційної заколотниці. Темний плащ тримався на його плечах із королівською величчю, а пальці правої руки недбало лежали на ефесі меча. Але вся його ретельно вибудувана велич зарозумілого правителя тріснула в першу ж секунду, коли він переступив поріг. 

Даріан застиг. Його погляд метнувся по кімнаті. Замість заляканої дівчини, що мала б благати про пощаду, він побачив зону бойових дій. Масивний стіл валявся перекинутим, залізний підсвічник пробив старе павутиння на стіні, а повсюди кружляв пил. І посеред цього хаосу, прямо у променях багряного місяця, що пробивалися крізь ґрати, стояла вона. Її волосся палало під місячним небом, наче рідке золото, змішане з кров'ю. Але найбільше Даріана вразив її погляд — дикий, гордий, сповнений такої чистої, концентрованої ненависті, що повітря між ними, здавалося, завібрувало. 

— То це такий твій допит, принце? — її голос прорізав тишу кімнати. Ліра зробила крок уперед, зневажливо окинувши його поглядом від обвуглених еполетів до кінчиків чорних чобіт. — Прийшов подивитися на свою нову здобич? Погнав свою гвардію так далеко заради однієї служниці. Твій батько, мабуть, пишається твоєю відвагою. 

Даріан змусив себе зробити глибокий вдих, намагаючись повернути контроль над ситуацією, але запах озону, який зазвичай душив його, зараз стрімко зникав. Що ближче він підходив до цієї дівчини, то тихіше ставав пекельний вогонь у його власних венах. На зміну болю приходило полегшення. 

— Ти надто багато собі дозволяєш, як для бранки, чиє життя зараз залежить від одного мого слова, — холодно вимовив Даріан, звузивши очі. Він крок за кроком обходив уламки, наближаючись до неї. — Хто ти така? Твоє волосся... твої очі... Звичайна сирота з притулку не може мати такого чудового кольору. І головне — чому поруч із тобою моя магія згасає? Що це за чаклунство? Відповідай! 

Ліра раптово розсміялася, закинувши голову. 

— Твоя магія згасає? Бідний принц блискавок втрачає свої іграшки? — вона різко скоротила дистанцію, зупинившись за крок від нього. Даріан відчув, як від неї віє прохолодою чистого гірського повітря. — Я не знаю, про що ти говориш, Валлеріане. Можливо, твоя сила просто нарешті пожирає тебе зсередини, як ти на те й заслуговуєш. Твій рід побудував трон на кістках і попелі, а тепер ти дивуєшся, що задихаєшся у власному диму? 

Даріан не витримав. Поєднання її зухвалості, полегшення у власних грудях і дикого страху перед невідомим зламали його стриманість. Він різко викинув руку вперед, схопивши її за зап'ястя. 

— Не смій зі мною так розмовляти! — гаркнув він. 

Під його шкірою на мить спалахнула синя блискавка, намагаючись вирватися назовні, але як тільки його пальці торкнулися її шкіри, іскра з тихим сичанням згасла, повністю розчинившись у прохолоді її тіла. Його подих перехопило. Ліра спробувала вирвати руку, її обличчя перекосилося від люті, а вільні пальці стислися в кулак, готові вдарити його прямо в обличчя, в цей клятий шрам. 

— Відпусти мене! — просичала вона, дивлячись на нього знизу вгору. — Тобі потрібні відповіді? Шукай їх у могилах народу Ейрісів! Я звичайна служниця з притулку! Навіщо ти притяг мене сюди?! 

Даріан не відповів. Його погляд повільно перемістився з її обличчя на вогненні пасма, що розсипалися по її плечах. Даріан застиг, його пальці мимоволі стислися на її зап'ясті ще міцніше, та вже не від гніву. 

— Твоє волосся... — прошепотів Даріан і в його очах спалахнули сині іскри. Він різко перехопив її за підборіддя, змушуючи дивитися прямо на нього. — Червоний колір із цим дивним відливом під світлом місяців. Думаєш, я дурень? Це колір роду Ейрісів. Мій батько знищив їх усіх двадцять років тому, до останнього немовляти. 

Він нахилився ближче, його гаряче дихання обпікало її шкіру. 

— Хто підіслав тебе? Навіщо ти пофарбувала волосся у цей колір? Повстанці вирішили погратися з минулим, щоб спровокувати короля? Чи ти сподівалася, що ця дешева театральщина злякає мою варту? 

— Твій батько і твоя варта бачать зрадників у кожній тіні, щоб спокійніше спати вночі! — Ліра нарешті з диким зусиллям висмикнула руку й відступила на крок, важко дихаючи. На її зап'ясті залишився яскраво-червоний слід від його пальців. — Це мій природний колір, за який мене все життя цькували й били в притулку! Я нічого не фарбувала і нікого не знаю. Якщо твоя параноя шукає тут змови, то знай, Валлеріане: я краще дозволю замкнути себе в якнайглибшому підвалі, ніж стану частиною твоїх божевільних допитів. 

Даріан дивився на неї, і суворість в його очах остаточно поступилася місцем чомусь новому. Вона заперечувала все, але його магія, що вперше за довгі роки затихла поруч із нею, кричала про зворотне, а перед очима все ще стояли сліди свіжих ран від мозолів на її тонких пальцях.