Розділ 14

Загін добирався сюди довгі чотири дні. Вони їхали неспішно, з повноцінними, тривалими відпочинками для коней та себе — королівським гвардійцям просто не було куди поспішати. Попереду на них чекала лише рутинна перевірка віддаленої провінції, тому ніхто не виснажував коней галопом. 

Ринкова площа прикордонного містечка була занурена в тіні та мовчання, яке порушували лише рідкісні викрики торговців і тихий брязкіт кінської збруї. Повітря було важким від пилу та затхлої вологи. Місто жило у постійному страху після Кривавої ночі, і поява будь-якого озброєного загону тут сприймалася як загроза, а не захист. Гвардійці Валлеріанів у чорних обладунках, прикрашених синіми блискавками, в’їхали на площу, як посланці смерті. 

Даріан очолював загін. Його темне волосся та невеликий шрам виділялися на тлі похмурого пейзажу, а очі, що світилися інтенсивною синьою магією, сканували натовп. Навіть у цьому покинутому куточку імперії його магія продовжувала повільно випалювати його зсередини, і щоразу, коли він стискав ефес меча, крізь його пальці пробігали іскри тієї ж синьої електрики. 

Ліра намагалася сховатися в тіні, притиснувши до грудей кошик із овочами. Вона взагалі не мала бути тут у цей час. За свої провини вона мала відбувати жорстоке покарання під замком, але в притулку катастрофічно не вистачало рук, а робота сама себе не робила. Саме тому пані Марта змусила її тягти цей важкий кошик через усе містечко, за запізнення пообіцявши подвоїти строк покарання. Саме через цю чергову жорстокість Ліра застрягла посеред площі якраз у мить, коли туди прибули гвардійці. Серце дівчини шалено калатало. Кожен візит гвардії був для неї випробуванням, але цього разу вона відчувала щось особливе, щось, чого не відчувала вже 20 років. Її згаслий дар ніби намагався прокинутися, відповідаючи на близькість потужної магії. 

Раптом хтось штовхнув її у натовпі. Ліра спіткнулася і кошик вислизнув із її рук. Овочі розсипалися по землі, а хустка злетіла, відкриваючи її червонувате, трошки зблідле, хвилясте волосся. Дівчина швидко опустила голову, намагаючись зібрати розсипане, але було вже пізно. У цей момент Даріан розвернув коня. Їхні погляди зустрілися. 

Гамір ринкової площі згас на мить, залишивши лише важке дихання коней та шалений стукіт двох сердець. Даріан застиг у сідлі, міцно стиснувши поводи. Попри сіру сукню, бруд та тьмяне волосся, Даріан упізнав її миттєво. Вени під шкірою знову болісно смикнулися, і магія на кінчиках пальців спалахнула з такою дикою, некерованою силою, якої він не відчував із тієї самої ночі на балу. Вона була тут, зовсім близько, і його стихія рвалася назовні, реагуючи на її присутність. 

Ліра завмерла на колінах серед розсипаних овочів, боячись навіть поворухнутися. Її таємниця, яку вона так ретельно оберігала, зараз лежала відкритою перед сином короля. Серце дівчини пропустило удар: принц дивився на неї як людини, яка нарешті знайшла те, що довго шукала. Для Ліри це був жах. Вона бачила його обличчя, його шрам і його погляд, повний здивування та несподіваного полегшення. Вона бачила, як його магія затихає, і це було ще страшніше, ніж будь-яка блискавка. Це означало, що він знав і відчув її. Дівчина завмерла, не в силах поворухнутися. Навколо них панувала тиша, порушувана лише хропінням коней та тихими шепотами містян.  

Даріан не міг відвести погляду. Її поява тут, на самій межі імперії, не могла бути випадковістю. І хоч він приїхав у цю глушину саме для того, щоб знайти її, тепер здоровий глузд кричав, що треба розвернутися й піти геть. Розум вимагав не вплутуватися, не ризикувати таємницею своєї магії перед власними гвардійцями, але він зробив зовсім інакше. 

— Капітане, — голос Даріана прозвучав тихо, але в ньому відчувалася непохитна сила. — Схопіть цю дівчину. 

— Для допиту, Ваша Високосте? — запитав капітан, шокований цим наказом. Гвардійці перезирнулися. Зазвичай вони шукали повстанців, а не звичайних служниць. 

— Так, — відрізав Даріан, продовжуючи дивитися на неї. — Я сам її допитаю. Мерщій! 

Навколо миттєво знявся гамір — натовп, що досі зацікавлено спостерігав, злякано хитнувся назад, люди почали перешіптуватися та ховати очі, боячись привернути до себе увагу принца. Віддавши наказ, Даріан різко розвернувся. Він почав відступати, навмисно відводячи погляд убік, ніби навколо не відбувалося нічого особливого, а доля цієї дівчини його більше взагалі не обходила. 

Гвардійці спішилися, беручи Ліру в кільце. Дівчина різко хитнулася вбік, намагаючись проскочити між двома конями, але важкий чобіт солдата перегородив шлях, а чийсь грубий залізниий рукав штовхнув її назад, у багнюку. Тікати було нікуди. Вона важко задихала, розуміючи, що пастка захлопнулася і лише встигла підняти погляд, повний розпачу та ненависті.