Розділ 10

Холодне нічне повітря Ерни вдарило в обличчя, але Ліра не встигла зробити й кількох кроків за важкі залізні ворота палацу, як з густої тіні вежі стрімко виросла висока постать. Перш ніж дівчина встигла зорієнтуватися, чиясь широка долоня в цупкій шкіряній рукавиці намертво затиснула їй рота, а інша рука залізним обручем перехопила талію, грубо тягнучи її в бічний провулок. Ліра рвонулася, щосили врізаючись ліктем у ребра нападника. Вона намагалася зачепити носком чобота його гомілку, викрутитися, вкусити пальці, що перекривали дихання, але хватка незнайомця була сильна. 

— Тихо, дівко, бо гірше буде, — процідив над її вухом низький, роздратований голос, від якого віяло дорогою тютюновою сумішшю. 

Її волокли крізь лабіринт темних, глухих завулків міста, де не було жодного перехожого. Нарешті у глухому тупику під старим гранітним муром на них чекала закрита повозка, запряжена двома вороними кіньми. Чоловік одним ривком заштовхнув Ліру всередину на дерев'яне сидіння, заскочив слідом і з гуркотом зачинив дверцята. Екіпаж миттєво рушив, зриваючись на шалений галоп по кам'яній бруківці. Тільки тепер, у слабкому світлі вуличного ліхтаря, що пробивалося крізь маленьке заґратоване віконце, Ліра змогла роздивитися свого викрадача. Чоловік скинув глибокий каптур плаща, оголюючи різкі риси обличчя з сивиною на скронях та глибокими зморшками біля рота. Його очі горіли люттю. На грудях, тьмяно відблискуючи, висіла масивна срібна фібула у формі крука. 

Ліра не знала його імені, але миттєво впізнала цей голос. Це був той самий чоловік, який посеред ночі стукав у ворота притулку пані Марти. Королівський радник. 

— Ти хоч уявляєш, нікчемо, що ти накоїла?! — вибухнув він, і його голос перетворився на шипіння розлюченої змії. Він навис над дівчиною, міцно стиснувши її плечі так, що пальці впилися в м'язи через тонку сіру тканину сукні. — Ти зіпсувала мені все! Я поручився за тебе перед королем! Особисто вписав твоє ім’я в списки перевірених, надійних служниць! 

Ліра зсутулила плечі, знову втискаючи голову в шию і повертаючи на обличчя маску переляканої сироти. Вона безпорадно закліпала, ховаючи під довгими віями гострий погляд. 

— Я... я не хотіла, мілорде... таця була такою слизькою... я перечепилася... — залепетала вона, змушуючи свій голос дрібно тремтіти. 

— Замовкни! — радник ударив кулаком по стінці карети, від чого дерево жалібно хруснуло. — Твоя незграбність ледь не коштувала мені голови! Оріон шукає зрадників під кожним стільцем. Твій дурний розбитий келих змусив його гвардію перевернути половину палацу, шукаючи отруту у вині! Мені довелося докласти неймовірних, титанічних зусиль, щоб витягти твою нікчемну тушу з камер підземелля, поки кат не почав виривати тобі нігті! 

Він важко дихав, поправляючи розпатланий комір плаща. Його репутація ідеального виконавця, який тримає всю прислугу в залізних кулаках, сьогодні дала серйозну тріщину перед усім двором. І все через дівку з провінційного сиротинця. 

— Ти хоч знаєш, що мені довелося пообіцяти королю в обмін на його милість до тебе? — Радник схопив її за підборіддя, змушуючи дивитися прямо на нього. На пальцях відчувався запах заліза. — Я сплатив за твій розбитий кришталь золотом і політичним впливом, який збирав роками! І все заради того, щоб король не подумав, ніби я привіз у палац шпигунку. 

Він бридливо відштовхнув її обличчя і витер руку об хустку. 

— Ти більше ні хвилини не залишишся в Ерні. Ця повозка везе тебе прямо до міських воріт, а звідти — назад у твою глушину, під замок пані Марти. Вона особисто простежить, щоб ти до кінця своїх днів чистила свинарники й ніколи, чуєш мене, ніколи більше не наближалася до столиці імперії. Якщо я побачу твоє обличчя в Ерні ще хоч раз — я сам вб'ю залізний цвях у твою дурну голову. Забирайся. І вважай, що я тебе ніколи не бачив. І молися, щоб король про тебе забув. 

Карета на мить зупинилася в темному, глухому провулку на околиці міста. Дверцята з брязкотом відчинилися, і радник, навіть не глянувши на дівчину, вистрибнув на бруківку й зник у нічній тіні, залишивши Ліру саму в темряві екіпажу. 

Ліра впала на сидіння, тихо схлипуючи для видимості й закриваючи обличчя руками. Але за її долонями ховалася зовсім інша емоція. Вона ледь стримувала тріумфальну посмішку. Радник думав, що карає її. Але і гадки не мав, що Ліра отримала від цього балу все, що їй було потрібно. Вона дізналася, де знаходиться ворог. Вона побачила короля. Але найголовніше — вона відчула його. Принца Даріана і його руйнівну, синю магію, яка так дивно і болісно здригнулася від її присутності. 

Нехай сьогодні вона й програла, а її план тріснув по швах, попереду була довга дорога — достатньо часу, щоб розібрати кожну помилку і знайти нову лазівку. Ліра відкинулася на спинку сидіння, проводжаючи поглядом вежі, що танули в сутінках. Король думав, що виставив її геть, але насправді він просто дав їй час підготуватися.