Глава 9

На цьому аудіофайл скінчився. І, мабуть, скінчилось і моє минуле. Остаточно та безповоротно. Тепер я знала, як відчуває себе повітряна кулька, яка летить невідомо куди, чому, та навіщо. Але одночасно розуміла, що ця повітряна кулька нарешті вільна. Від шаблону "дівчина повинна вийти заміж", наприклад. Або "якщо ти не будеш зустрічатися з кимось, то будеш нещасна".

У відповідь на цю думку я разреготалась, і довго не могла зупинитися. Серйозно? Весь цей час, коли я була з Віктором, я не була щасливою. Я була задоволеною. В мене є хлопець. Я колись вийду за нього заміж. Ніхто не скаже, що я якась неправильна. Де тут відчуття, коли всесвіт не просто твій - ваш? Один на двох та назавжди. Немає такого, і не було ніколи.

"Це ще тобі пощастило" - сказав внутрішній голос. - "Це ти ще заміж за нього не вийшла. Не народила дітей в такому шлюбі. Не прожила років з двадцять. Щоб в один далеко не прекрасний день зрозуміти, що все було наче й непогано, але не те."

- А яке тобі  ТЕ  потрібно? - огризнулась я у відповідь.

-" Попереджаю, зараз буде боляче", - це вже Цинік. - "На стіл подивися"

- Навіщо? - я розуміла, що не просто розмовляю сама з собою в порожній квартирі, але і сама для себе не хочу визнавати деякі речі.

- Там така штука симпатична лежить. Пласка. В нього ще флешечка вставлена. Бачиш?"

- Бачу, - приречено озвалась я. Куди ти дінешся від власних внутрішніх голосів, вони ж про тебе все знають. Але Цинік не став продовжувати. Сказав тільки:

- "Ти знаєш, як це може бути. Давно. І настільки гарно розумієш, що навіть все записала. А якщо забула - перечитай. І йди далі. На компроміси не погоджуйся, ще одного такого Віктора ти не переживеш."

- Це точно, - вголос сказала я. - Мені і цього на все життя вистачило. А ще ж на день народження йти потрібно. Поставити, так би мовити, останню крапку.

І тут мій телефон видав оптимістичну мелодію. Ангеліна.

- Ти завжди знаєш, коли потрібна мені, - замість привітання сказала я.

- Я відчуваю, в тебе щось сталося, - серйозно заявила подруга. Інтуіція завжди була її сильною стороною. - Щось взяти з собою?

- Себе, - відповіла я. - А все інше в мене знайдеться.

- Добре. Буду через годину. До зустрічи.

Ми просиділи весь вечір. Пили чай, каву, трав'яні суміші. Бо є така інформація, яку потрібно сприймати з холодним та ясним розумом. Друг навпроти друга, тримаючись за руки. А, точніше, за руку тримала мене Ангеліна. Про всяк випадок.

- Який же він... подонок,  - нарешті сказала подруга, коли файл скінчився, та наступила тиша. 

- А хто тоді я? - вирвалося в мене. - Вівця-терпіла?

- Не смій більше про себе так говорити, - гнівно заявила Ангеліна. - Ти пережила таку трагедію, яка зламала б навіть дорослу людину. І зберігла свою психіку, наскільки змогла. Без допомоги. Без підтримки. Сама. А тепер можеш пройти процес відновлення, та жити далі. Ти не цікавилася, що сталося з іншими дівчатами?

- Ні, звідки б я могла це дізнатися? Там навіть справа заведена не була.

- А я тобі скажу. У нас в класі була така. Дивна. Розмовляла важко. Часто плакала. Відставала в розвитку. Вчителі намагалися її оберігати, казали, що у дівчини в житті відбулася трагедія. Але ти ж знаєш дітей. Її цькували постійно, і це погіршувало справи. Батьки через деякий час забрали дівчину зі школи. Може, це була одна з жертв того двірника? 

- Я не знаю. Я вимальовувала свій стан. Постійно. І це, нарешті, допомогло. 

- Запам'ятай, - подруга наставила на мене вказівний палець. - Ти жива. Здорова. В тебе є батьки. Бабуся. Та подруги. Може, й небагато, але справжні. Наприклад, я.

- Або Олена, - підключилася я. - Вона класна. Все хочу організувати, щоб ми сіли, та посиділи втрьох. Ти заціниш.

- Обов'язково. Ми зробимо це стовідсотково, і дуже скоро. А Віктора оминай десятикилометровим колом.

- Мені ж ще до його батьків на день нароження йти скоро, - я зробила презирливу гримаску. - Людина не зрозуміла, що це буде. Він думає, я змірилася і простила. Та дзуськи!

- Оцей настрій мені подобається, - сказала Ангеліна. - Може, тебе зустріти після?

Спочатку я хотіла відмовитися. Але потім згадала слова Олени. "Складно написати смс з номером машини? Або вийти з будинку, щоб зустріти людину?"

- Так, - рішуче сказала я. - Зустрінь мене, будь ласка. Я напишу тобі, коли це шоу скінчиться.

- От і гарно, от і молодца, - підтримала мене Ангеліна. - Тож, чекаю повідомлення або дзвіночка.

Неділя. Я стояла біля шафи, дістаючи свою зброю. Вигляд мала такий рішучий, що завісила поки що зеркало. Про всяк випадок. На столі розкидані були тюбики з помадою, тіні, хайлайнери, та всяка жіноча радість. Більше двох годин я витратила на те, щоб перетворити себе на опудало. Стільки часу в мене це ніколи не забирало, але результат був відповідний. 

Одного погляда в зеркало вистачило, щоб я вирішила скористатися послугами таксі. Не потрібно зайвий раз лякати людей в громадському транспорті. Останнє селфі на згадку я відправила Ангеліні. Відповідь прийшла миттєво:

- Який жах! В тебе вийшло супер! Бажаю успіху.

Про те, що я приїду на таксі Віктора, звісно, я не попереджала. Не вистачало ще, щоб він зустрів мене біля під'їзду та розвернув перевдягатися. О ні, кавайна Ліна мало того, що запізнилася на півгодини, так ще й дочекалася біля під'їзду групи людей, які жили там, та прослизнула з ними через двері. Єдине, що могло мене зупинити - якщо двері відкриє не хтось з дорослих. а сам колишній. Але  в цьому випадку я планувала голосно кричати, пригортаючи увагу гостей. 

Мені пощастило - двері відкрила матуся Віктора, та одразу позадкувала в коридор, побачивши мене.

- Хеппі безди тут усім, - в радісній посмішці розтягнула губи я. - За вуха сіпати іменинників зараз, чи трішечки пізніше будемо?

Жінка намагалася щось сказати, але через стиснуту горлянку складно видавити хоч якійсь зрозумілий звук. На кіпеш вийшов колишній, і приєднався до стану своєї матусі.