Глава 6

Я сиділа, немов мішком пришиблена. Бо згадала все. І те, як малювала монстра, його ім'я та зовнішній вигляд, перелякані обличчя батьків, коли вони приїхали за мною. 
Але ж монстрів не буває! І що тоді я бачила? Точніше, кого? Всі мешканці вибігли на двір. 
А бабуля тим часом вела далі:
- Леоніда стояла на свому до самій своїй смерті. Ти перелякалась, бо подивилась кіно. Але я думаю, не через кіно це було. Тільки от що саме сталося - так і не знаю.
Я знайшла в собі сили підвестись, подякувала сусідці за допомогу, та пішла.  
Вулиця зустріла мене веселим гомоном, в якому ніяким чудовиськам не було місця. Люди йшли по справах, діти бігли зі школи. І тільки я несла в собі руїни того, що ще пару тижнів тому було моїм життям. 
І раптом в моїй сумочці заспівав телефон.
Олена? 
- Привіт, - намагаючись говорити бадьоро привіталась я.
- І тобі доброго дня, - голос у неї був трішечки напружений. - Як  себе почуваєш?
- Виписалась. І хочу подякувати вам с Яном за те, що  зробили.
Олена помовчала.
- Раніше я б сказала, що кожна людина діяла б так само, але тепер ні, - повільно сказала дівчина. - Сподіваюсь, ти  вибрала  себе зараз.
- Я послала Віктора та його оточення, якщо ти маєш на увазі це, - поділилась я.
- Я дуже рада це чути.
- Як там Ян? - спитала я, бо розмова покотилась до фіналу, а мені не хотілось цього. В ідеалі я взагалі прагнула продовжити спілкуватись з Оленою. Але, судячи по всьому, це в її плани не входило.
- Він відчуває себе винним, що не зміг побачити картину раніше. Каже, що проаналізувавши всі симптоми, мав би зрозуміти все ще вдень.
- Що за дурниці! - обурилась я. - Якщо я сама не змогла відслідкувати, то як він міг?
- Лікарі на те й вчаться, щоб бачити прояви раніше, ніж на них звернуть увагу люди.
- А те, що він врятував мені життя, це не рахується? - спитала я.
- Він вважає, що в цьому нам просто пощастило, - відповіла Олена.
- Я можу якось вплинути на сприйняття Яном цієї ситуації?
- Якщо порозмовляєш з ним. Але не факт, що це допоможе.
- Слухай, а який тригер заставляє Яна так реагувати?
- Це довга історія, - зітхнула Олена.
- Давай зустрінемось, і ти мені все росповіси, - запропонувала я, та затримала дихання. Якщо все вийде...
- Коли ти зможеш? - спитала Олена, і вже через п'ять хвилин ми домовились зустрітися в одній затишній кафешці.

Не сьогодні, - билась в голові думка. Додому я дійшла, сіла на ліжко, та впала в ступор. Напевно, мені був потрібен психолог. Але я просто сиділа.
Поки знов не запікав телефон.
Поліна.
Перша думка була не відповідати. Бо навіщо? Між нами все скінчено, вона лише ще один уламок життя, який дрейфує чи то повз чи то десь. Вирішило питання усвідомлення, що якщо я буду сидіти так далі, я всю ніч просиджу. А Поліна, можливо, розштовхає мене просто завдяки роздратуванню, яке викликає.
- Привіт, - сухо сказала я в слухавку.
- Ой, не рада ти мене чути, ой не рада, - ображеним голоском сказала Поліна.
- Я тебе не чула довго, та ще б не чула довше. Навіщо телефонуєш? Домашку немає в кого списати?
- Потрібна ти мені зі своєю домашкою, - пирхнула колишня подруга. - Попрохали - от і телефоную.
- І заради кого ж ти так навантажуєш себе? - іронічно спитала я.
- Ти його не знаєш, - легковажно відповіла Поліна.
-Вимикаюсь на рахунок три, якщо зараз не почую зрозумілого пояснення, - попередила я.
- Тут дехто хоче з тобою поспілкуватись, - почала викручуватись колишня подруга.
- Дехто? - грозно спитала я.
- Навіть ім'я цієї тварини мені не кажи!
- Він хоче вибачитись! - вигукнула Поліна, зрозумівши, що я зараз відключусь.
- Нехай вибачається письмово, лист в трьох екземплярах на мою пошту, з підписом та печаткою.
- Це не вибачення, це відмазка, - вже тихіше сказала сокурсниця.
- А мені не потрібно вибачення від нього ні в якому варіанті. Бо всі вони будуть відмазками. Таке - не пробачають!
- Яке - таке? - Поліна, здається, вирішила йти до кінця. - Сон? 
- А ти, я бачу, на адвоката поступати будеш? - підколола я. - Здібності які пропадають.
- Не винось мозок, скажи краще, Віктор винен у тому, що міцно спав? Чи в тому, що його ніхто не розбудив? 
- Ну, по перше, нормальний хлопець не полізе в палатку, поки його дівчина сидить на вулиці. Він спочатку переконається, що вона лягла та в безпеці після таких то подій. 
- Ну не дочекався, ну що тут такого? - спитала Поліна.
- Дійсно, тільки навіщо він мені такий потрібен - недочекун? Кожен раз шукати для черешеньки  виправдовування? Тут підвів тому, що ретроградний Меркурій, зараз не зміг бо Тілець в асценденті, ну а зрадив просто тому, що потрібно було розслабитися. По факту в мене папка відмазок і знищене вщент життя. Бо я на нього розраховувала, а там як не сонячне затміння, так падіння біткоїна.
Колишня подруга мовчала.
- Правильно, - повчально сказала я. - Це називається одним коротким, але дуже змістовним словом - мудак. Так можеш і передати. Разом з побажанням піти... - я стрималась, тому що все ж таки була культурною дівчиною. 
- Досить, - почувся знайомий голос у слухавці, - Нарешті я побачив твоє справжнє обличчя, і з мене досить.
- А з мене як досить, - відбила я. - І, до речі, твоє справжне обличчя може використовуватись для зйомок жахастиків, причому без грима.
Такого Віктор не очікував, і трішечки розгубився, і я, користуючись паузою, продовжила:
- Ти собі навіть не уявляєш, який ти кончений. Як, в принципі, і усі твої товариши. П'яничка Лимонадний Джо, який до тридцятки буде мати цирроз печінки та обличчя бухаря зі стажем. Нудний, якого жодна дівчина не витримає навіть за великі гроші. Повія Тетяна, яка переспала зі всією "групою товарищів". Всі, як на підбір г... ни, вас, мабуть, на одному конвеері клепали. Повітряні кульки недороблені. 
Я відчувала, як закипає Віктор, але при цьому насолоджувалась процесом.
- І серед них - ВіктОр! Павич серед півнів. Г.... он з пупирцями! О, цей хлоп далеко піде, адже він такий афігенний! Правильно про тебе Ян сказав -  "функція". Фасад, за яким вуличний туалет з його ароматним вмістом. 
- Закрий рота, - нарешті не витримав мій колишній, але дарма це він.
- Сам закрий, модель чоловіка нерозумного. Це не я до тебе зателефонувала, а навпаки. От і слухай тепер, не обляпайся!
- Я думав, ми зможемо домовитись по доброму, - майже прошипів в слухавку мій колишній. - Але, бачу, шансів на це немає, то буде по поганому.
- Домовлятися з тобою, ще й по поганому - мухоморів переїв? 
- Якщо ти ввімкнеш свій маленький дівчачий мозок, то все згадаєш. Так зрозуміло?