17.1

Мілана

    Два тижні минуло з того дня, як Гліб та Арсен мене врятували. Я навіть не думала, що колись це станеться. Той день був найжахливішим у моєму житті. Дотепер здригаюся коли згадую про нього. Гліб та Арсен разом з поліцією увірвалися у приміщення складу де нас тримали з Віктором. Руслан теж був з нами й звісно сильно перелякався. Він блискавично зреагував й почав мене розв'язувати ніби хотів звільнити. Потім швидко потягнув на себе й приклав ніж до горла. Я молилася Богу, щоб це був не кінець. Бо на небеса я відправитись не хотіла. Тим більше коли знала, що чекаю на дитину.

Залишалося декілька хвилин до моєї смерті. Ніж боляче впивався у шкіру. Я навіть почала задихатися від страху. Гліб та Арсен навіть зблідли від побаченого.

Але несподівано до мене допомога прийшла. Віктор не знаю яким чином вивільнився з мотузок й схопив Руслана та спробував вибити ніж.

Але звісно у нього нічого не вийшло. Бо Руслан сильний противник.

Віктор впав й сильно поранив коліно.

Та на щастя шантаж Руслана яким він втримував поліцейських не вдався. 

Одному з  хлопців таки  вдалося дістатися до Руслана і схопити його.

Я осіла на землю й почала плакати від емоцій, що раптом мене накрили. 

До мене підбіг Гліб й одразу ж почав заспокоювати й обіймати. Я декілька хвилин проплакала у нього на грудях.

Потім була лікарня, допит слідчого й звісно наші зізнання з Глібом.

Врешті ми вирішили спробувати почати все заново. Й дати один одному шанс.

Гліб навіть переїхав жити до мене. Хоча він все одно збирався це зробити. Тому що Аліна подала на розлучення. Думаючи що Руслан одружиться з нею. Та на превеликий жаль жінка опинилася у власній пастці. Тепер вона проходить у справі як свідок і її навіть підозрюють як співучасницю.

Так ми з Глібом багато пережили і я дуже сподіваюся, що це вже кінець наших страждань. 

– Доброго ранку, кохана. Ти чого не спиш? Ще досить рано, – Гліб підходить до мене ззаду й міцно обіймає.

– Щось не спиться. Мабуть, події минулих днів вплинули.

– Ну от мені здавалося, що у моїй компанії тобі солодко спиться. А тут таке розчарування, – жартує Гліб.

– Може я не просто хочу спати у твоїй компанії..., – кажу й повертаюся до Гліба. Потім граюся з ґудзиками на його піжамі. 

– Ну якщо тільки ти просиш, – серйозно промовляє Гліб й цілує мене у шию.

Після чого підіймає мене на руки й відносить у ліжко.

Я дзвінко сміюся й ми вже точно не будемо спати.

   Пізніше ми сидимо на кухні й снідаємо. Я заздалегідь заварила чай і каву.

– Які в тебе сьогодні плани? – цікавлюся у Гліба.

– Спочатку поїду в офіс. Потрібно розібратися з документами. А потім, мабуть, заїду до Віктора у лікарню. Він як-не-як намагався тобі допомогти, – Гліб намазує черговий шматок хліба джемом.

– Так. А я тобі лоток з їжею підготую. Все ж у лікарнях погано годують.

– Ти думаєш про твого колишнього нікому подбати? – невдоволено питає Гліб. Знов ці його кляті ревнощі. Невже ніяк не може зрозуміти, що я більше нічого не відчуваю до Віті.

– Якщо чесно не впевнена що Наті він буде потрібен у такому стані, – проголошую думки вголос.

– Не знаю та це вже не наше з тобою діло. Хай самі розбираються.

– Твоя правда. До того у мене теж сьогодні важлива справа.

Хочу поговорити з Арсеном, – кажу трохи невпевнено й дивлюся на реакцію Гліба.

– І коли ти збираєшся це зробити?

– Він запросив мене на обід у ресторан. Там і поговоримо. Гліб я повинна..., – починаю пояснювати ситуацію.

– Я знаю. Йди й зроби це. Арсен хороша людина й заслуговує на пояснення, – перебиває мене Гліб. 

– Дякую, любий. Тоді піду збиратись, – встаю й відчуваю легку запамороку. Ще трохи і я втрачу свідомість. Я хитаюсь й мало не паду, але Гліб міцно тримає мене. 

– Що таке? Тиск? Лано, люба потрібно берегти своє здоров'я, – говорить Гліб. Він веде мене до спальні й пропонує лягти.

– Ні, ні. Все добре. Це, мабуть, перевтома. Останнім часом стільки всього навалилося.

Не знаю чому та я досі не сказала Глібу про вагітність. Але впевнена він буде прекрасним батьком.

Я таки знаходжу в собі останні сили й одягаюся. Потім збираюся й виходжу на вулицю. Сідаю у своє авто і їду до ресторану.

Арсен вже сидить за столиком й чекає на мене. 

– Привіт, Лано. Радий, що ти прийшла. Що замовлятимеш? 

– Привіт. На твій смак. 

– Добре зараз зроблю замовлення, – Арсен хвилин десять вивчає меню, а потім все-таки робить замовлення.

– Послухай, Арсен я прийшла сюди не просто так. Нам потрібно серйозно поговорити, – кажу одразу.

– Так. А про що?

– Про нас. Ну зрозумій мене правильно та я кохаю іншого чоловіка. У нас нічого не вийде, якщо ти на це сподівався.

– Цікаво. І хто він?

– Думаю ти здогадуєшся...

– Ясно. Я ще тоді зрозумів, що між вами щось було. Але думав, що це не серйозно.

– У нас був роман. Який переріс у більше. Пробач.

– Тобі нема за що перепрошувати. Будьте щасливі. Подарунок на весілля за мною, – різко каже Арсен. Потім ривком встає з місця і йде.