Глава 18

Богдан

До закритого заміського клубу, де проводилися бої, на таксі їхати хвилин сорок. Це якщо без заторів. По суботах траса майже завжда була порожня, тож я добрався швидко. 

На вигляд -- звичайний будинок в елітному котеджному містечку. За високим цегляним парканом і камерами відеоспостереження по периметру. А всередині — три поверхи з басейнами, саунами і головне — прихований від сторонніх очей ринг, який розташувався у підвальному поверсі, вхід куди був суворо за перепустками.

Це місце любителі ставок та яскравих видовищ уподобали кілька років тому. Тут влаштовували бої та веселилися. Здебільшого – дітки зпможних батьків, місцеві мажори, яким було нудно. Або такі, як я, — ті, кому потрібні бабки.

Яскраво світили ліхтарі, блищали боки відполірованих спортивних тачок та хромовані деталі крутих байків. У повітрі витав аромат солодкого задушливого диму.

Зібрався чималий натовп. Вони називали себе любителями ММА. Їхня пристрасть до гострих відчуттів і ставок робила їх залежними від викиду адреналіну. Я ж вважав їх ідіотами. Впевнений, задоволення від життя можна отримувати і в інший, менш кривавий спосіб. Різниця між нами була в меті, що привела сюди — вони прийшли витратити бабки, а я — заробити. 

Я помітив Шульца і підійшов привітатися. 

– Твій бій – останній. Суперник – Ломака, – сказав Шульц.

Я скривився. Бути останнім мені не подобалося. Доведеться простирчати тут пару годин. Та й Ломака бісив. Вічно незадоволений, із зарозумілою пикою.

– Чому він? Я ж його минулого разу вітправив у нокаут? – поцікавився, жестом відмовляючись від простягнутої пляшки пива.

– Реванша хоче, – усміхнувся Шульц. - Зроби його, чувак, на тобі більшість ставить. А взагалі час переходити з любителів до професійної ліги. Тоді і суперники будуть серйозніші і бабки геть інші, – продовжив Шульц. – Гратимемо по-дорослому.

- КМС отримаю і відразу перейду, - усміхнувся я, хоча, звичайно ж не збирався цього робити. Я ніколи всерйоз не займався спортом. Так, пустощі - то одна спортивна секція, то інша. А битися навчився, коли у школі ходили стінка на стінку. Молоді били, дурні. Як не покалічили один одного - не зрозуміло.

- Може, вже зараз спробуєш? Ставки інші будуть і люди інші. Обіцяю, ти бабла зрубаєш до чорта! - очі Шульца спалахнули жадібним вогнем. Бабла і він хотів зрубати. Бої між аматорами вважалися нижнім рівнем, а ось спортсмени – вже інша справа. І участь у тих боях  брали серйозні люди.

Я покачав головою. Не планував займатися цим все життя. Не хотів бути клоуном для п’яного і обкуреного натовпу. Зароблю грошенят і пішлю все під три чорти. 

Моя черга підходить не скоро. Більше години підпираю стінку, спостерігаючи, як непримітні у звичайному житті чоловіки, виходять на ринг під вигаданими іменами і озвіріло гамселять один одного. Кажуть, є серед професіоналів навіть СБУшник. Цікаво, а вчителі є? 

Я засміявся, уявивши свого голомозого фізрука в самих шортах в центрі червоного кола. От би Ольга Петрівна здивувалася, дізнавшись, чим займаються підлеглі у вільний від уроків час. Коротаючи таким чином час, я повільно обводив очима зал. Дивився на чоловіків і жінок усіх вікових категорій, які розмахували руками і викрикували заохочення для своїх улюбленців. 

Настав час перерви перед другою частиною шоу. Народ потягнувся до бару за випивкою, а на високий помост вийшли дівчата у коротеньких спідничках і почали танцювати. Чоловіки відриваються від склянок і заворожено дивляться на їхні плавні рухи. Мене не цікавлять жінки, які виставляють своє тіло напоказ. Концентруюся на майбутньому поєдинку. Треба розмазати Ломаку по підлозі, щоб назавжди стерти з його зарозумілої пики посмішку.

Моя черга. Переступаю через канати і обводжу поглядом зал. Зараз народу побільшало, і я ловлю на собі зацікавлені погляди. 

Стаю в середину кола, роздягнений до пояса, в одних шортах. Поки чекаю суперника, витягаю одну руку перед собою, розминаючи її, потім міняю руки. Після -- балансую на шкарпетках, розігріваючи м'язи. У моєму тілі зараз стільки адреналіну, що мене підкидає на місці.

На ринг виходить ще один напіводягнений хлопець і насмішкувато говорить:

– Ну що, ти готовий? Хочу закінчити бій до того, як моя ципочка занудьгує. Ти не бійся. Битиму акуратно, аби не пошкодити твоє гарненьке личко.

— Давай уже бийся, — вигукнув я, — теліпаєш язиком, як баба.

Я роблю кілька кроків назустріч противнику і наношу перший удар. Кілька секунд ми обмінюємося тичками, наче перевіряючи нашу готовність до більш рішучих дій, продумуємо тактику бою. У мене немає тренера. Всі мої знання базуються на перегляді кількох десятків боїв на Ютубі і практичних занять у вуличних бійках. Ломака — гідний супротивник. В нього є техніка і стиль. Щоб не потрапити у пастку, мені потрібно бути сконцентрованим і обережним. 

На високому помості, на якому під час переви танцюють дівчата, починається якийсь рух. Це VIP-місця для наближених. Організатори зазвичай проводять туди своїх дівчат або дуже поважних глядачів. Подейкують, що звідти дивляться рекрутери, які відбирають бійців для елітних клубів. Я не дивлюся в той бік, хоча ворушіння на помості добряче відволікає. Я не збираюся влаштовувати видовище для багатих череватьків, вражаючи їх хіл кіком чи бекфістом. Я хочу закінчити бій з мінімальними ушкодженнями, забрати свій виграш і розпрощатися з цим місцем назавжди.