Глава 6

Богдан

Я мчав на скейті вільними ранковими вулицями, ловлячи відблиски зимового сонця. Вітер бив в обличчя, дарував відчуття свободи. З гучним ревом, маневруючи у щільному потоці машин, промчав байк. Я провів його заздрісним поглядом. Спортивний мотоцикл, потужний і стрімкий — моя заповітна мрія. Чи не щоночі мені снився один і той самий сон: я на чорному байку в шкіряному кобінезоні із захистом лечу по нічному місту. Я обожнюю швидкість. І агрегат відповідний знайшов. Один знайомий продає, правда після аварії, але Кот обіцяв допомогти з ремонтом. 

Вилиця ще боліла — результат спілкування з вітчимом. Ось тому я і намагаюся бачитися з ним якомога рідше, а мама думає, що це через мій важкий характер. Настрій зранку був жахливий. Мало того, що з мамою посварився, так ще і Вухо з голови не йшла. Замість звичного нічного міста сьогодні мені наснилася вона. Ніка повільно рухалася під музику, яку чула лише вона, а я милувався її грацією. Вона звабливо посміхалася і манила мене рукою. Я майже відчув між пальцями шовк її волосся, але раптом Ніка зникла. Розчинилася у ранковому мареві, як примара. Коли прокинувся, то перші секунди не зрозумів, куди вона зникла. А коли зрозумів, що її й не було поряд,відкинув ковдру і поплентався в душ..

Сьогодні я планував закінчити роботу раніше і піти з Котом подивитися, яких запчастин не вистачає, щоб продовжити ремонт байка. Гіпермаркет, де я працюю, відкрився близько місяця тому. Такий самий, як і десятки інших у столиці. Я ще жодного разу не бачив його верхніх поверхів, хоч і бував тут майже кожного дня. Після роботи руки і спина боліли, як після добрячого  тренування в качалці. Заввідл похвалив мене за старання і покликав в коморку, яка служила йому кабінетом, і видав обіцяну зарплату.

— Тут трохи більше, ніж зазвичай, — пояснив, зловивши мій питальний погляд, — премія до відкриття маркету. 

— Дякую, — зрадів я. Хоч сумма була і невелика, але відчутно наближувала мене до омряного байка.

Я попрощався з мужиками, що стояли під кабінетом, і пішов на вихід. У холі затримався біля величезного акваріума з екзотичними рибами. Кілька хвилин дивився на синхронні рухи великої зграї. Їхня спокійна грація заворожувала і не знаю, скільки б простояв ще, алев ідчув на собі чийсь погляд. Від нього стала теплою потилиця. Я озирнувся і побачив Ніку. Вона дивилася на мене і посміхалася. Я посміхнувся у відповідь, хоч і не збирався цього робити. Вона виглядала здивованою, явно не очікувала мене тут побачити.

Поки я роздумував, чи варто підійти ближче, вона попрощалася з подругами і підійшла сама.

— Не очікувала тебе тут побачити, — зауважує Ніка, пробравши крізь натовп у переповненому людьми холі. Прийшов на шопінг?

— Я тут працюю, — примружившись, я пильно вдивляюся в неї, щоб вловити емоції, викликані моєю відповіддю.

— Ким? — дивується Ніка, — Моделлю в магазині спортивного одягу?

Я сміюся, а вона червоніє. До неї не відразу дійшов підтекст сказаного. Та вона швидко бере себе в руки і посміхається мені.

— Прогуляємося?

Її пропозиція змушує мої брови злетіти вгору.

— А як же твої подруги? Вони не образяться, що ти знову їх покинеш?

Вона прикушує губи, бурмочучи, що Карині потрібно зустрітися з Дімою, а Лана, як завжди, веде прямий ефір, тож вони не помітять її відсутності. За мить вона піднімає погляд, дивлячись на мене. Її темно-блакитні очі випромінюють таку саму впевнену пристрасть, як і тоді, коли вона запевняла мене, що задохлик лише її сусід. Я проводжу кінчиком язика по губах, намагаючись розвіяти дивне відчуття, що наростає в моїх грудях. Цього тижня ми з Нікою спілкувалися більше, ніж за роки навчання в школі. 

Вона дивиться на мій потертий скейт:

— Він досі твій найкращий друг?

— Так, ми з ним, як рідні. 

— А я навчилася кататися на роликах, уявляєш?

— Ого! Не думав, що такі дівчата, як ти, цікавляться роликами.

— Ти багато чого про мене не знаєш.

В очах Ніки є щось таке, за чим мені хочеться гнатися, погляд, який завжди манив мене. Чому я тікав від неї, замість того, щоб прийняти запрошення в її світ?

— Покажеш мені, чого ти навчилася? — бурмочу я.

Вона хитає головою і посміхається. Здається, сміливість, яку вона випромінювала хвилину тому, зникла. Та я вирішив не відпускати її, дізнавшись, що в нас є багато спільного. Я хапаю її за зап’ястя і тягну до ескалатора, що веде на третій поверх. Пацики казали, що там є роледром. 

Ритмічний гул коліс на полірованій підлозі наповнював повітря, поки ми пробиралися крізь жваву атмосферу  торгового центру. Тут все пульсувало енергією, неонові вогні відкидали грайливі тіні на блискучу поверхню роледрому. 

— Готовий? — грайливо запитала Ніка, забираючи дві пари ковзанів зі стійки.

— Хвилиночку, — заперечив я,-- ми так не домовлялися. 

— Та годі, не повірю, що Коваль такий слабак. Давай. В цьому немає нічого складного.

Ніка вже взула ролики і легко ковзала навкруг мене, заразливо посміхаючись. Я глибоко зітхнув, налаштовуючись на пригоду.

— Я ніколи цього не робив, — зізнався я, дивлячись на людей, які з легкістю ковзвли по огородженому майданчику.