Глава 11

За рекомендацією Віки мені дзвонить її знайома. Ми домовляємося про зустріч, на яку я просто зараз спізнююся. Діти залишилися вдома самі, щоправда, Анька обіцяла за ними приглянути. У неї із замовленнями цього разу не так густо, тому вона може собі дозволити побути вдома довше, та й зараз вона все ж таки підробляє курсовими, дипломними й докторськими. Іноді я дивуюся своїй сестрі й думаю, що вона має більш ніж двадцять чотири години на добу й сім днів на тиждень. Вона встигає і з донькою позайматись, і попрацювати над замовленнями, ще й вийти на фотосесії.

До цього всього додаємо пунктуальність і отримуємо мою сестру. Я намагаюся так само, але мені завжди бракує часу, я завжди запізнююся. Цього разу так само. Ірина, з якою ми домовилися зустрітися, дзвонить мені вже двічі й уточнює, чи буду я. Мені незручно перед нею, але я стою в заторі, куди потрапила з власної дурості. Знала ж, що треба було в об’їзд.

Діставшись ресторану, швидко виходжу з автомобіля і прямую до входу. Всередині оглядаюсь і помічаю в кутку зали дівчину, яка встає й махає мені рукою. Симпатична, висока, темноволоса і з широкою доброю усмішкою. Вона чимось нагадує мені Віку, але поки що я не можу зрозуміти, чим саме.

— Привіт, — так само усміхнено каже мені. — Я тебе одразу впізнала. Віка давала твою світлину.

— Привіт, — відповідаю зніяковіло, не звикла до такого близького спілкування на роботі.

Ми обидві сідаємо, Ірина пропонує зробити замовлення й кличе офіціанта. Кілька хвилин ми витріщаємося в меню, я вивчаю склад страв, щоб не з’їсти зайвого, подумки підраховую калорії.

— Худнеш? — зауважує Іра одразу після того, як офіціант йде.

— Швидше, підтримую форму, — жартую.

— Ти так мало їси? — здивовано запитує.

— Вже вечір, — знизую плечима. — Я іноді взагалі пропускаю вечерю.

Ірина з жахом широко розплющує очі й робить ковток води. Її замовлення складається з великого яловичого стейка, салату зі свіжих овочів та апельсинового фрешу. З усього, що вона замовила на ніч, мені можна тільки фреш. Я якось звикла, тому щирий подив Іри мене трохи бентежить. Почуваюся інопланетянкою, яка харчується переважно повітрям.

— Ти вибач, що я так різко, — усе ще шоковано вимовляє вона. — Я довго вивчала все це. Правильне харчування, дієти та їхній вплив на наш організм. Колись у мене була вага понад дев’яносто, уявляєш?

Я шоковано розплющую очі, дивлячись на дівчину навпроти. Вона не здається крихкою, але й повною її назвати не можна. Навіть в тілі заледве. Швидше, вона пропорційна, з тонкою талією, широкими стегнами та великими грудьми. Моделлю, звісно, її б не взяли, але загалом вона виглядає стрункою і привабливою. Як вона могла мати вагу понад дев’яносто? Невже це ніяк не позначилося на тому ж животі… на грудях, руках.

— У мене шкіра хороша, — сміється Іра. — Швидко підтягувалося все, ну і шкіру на животі мені хірургічно прибрали. Груди ще підтягнула, — перераховує вона.

— Нічого собі. І не набираєш вагу?

— Більше ні. Іноді теж можу вечерю пропустити. Але не частіше одного-двох разів на тиждень. Переважно я їм усе, що хочу, але в межах овочів і м’яса. Жодних солодощів та кондитерки. Ну, хіба що іноді. Раз на місяць, може.

Я киваю. У нас приблизно такі самі заборони. Якщо я раптом вирішу з’їсти шоколадку, то на мене чекає виснажливе тренування вдень, або відсутність вечері ввечері.

— Я це до чого, — продовжує вона. — У тебе дефіцит калорій завжди чи в певні періоди?

— Тисячу двісті майже завжди, а що?

— І ти нормально почуваєшся?

— Я починаю тебе боятися, — відповідаю, посміюючись. — Зараз виявиться, що я не можу жити, тому що так мало люди не їдять?

— Щось на зразок того, — сміється Іра. — Ти так… не худнеш?

— Ні.

— А якщо більше з’їсти? Набиратимеш?

— Кілька сантиметрів на талії й боках, груди не ростуть, до речі, — я усміхаюся. — Потім я набирати вже не буду, потрібно буде знову збільшувати.

— А в кілограмах це багато?

— Три… може, п’ять.

— Пристойно, — констатує Ірина. — Але ти мало їси. Спортом адже займаєшся?

— Тричі на тиждень ходжу до зали. У ці дні їм до двох тисяч калорій, інакше вже після десяти хвилин перетворююся на овоч.

— Енергії не вистачає, — киває Іра. — Зіткнулася з таким, коли мене посадили на дієту зі зниженими вуглеводами. Як зараз пам’ятаю, злізла з доріжки, відчула запаморочення, ледь не втратила свідомість, уявляєш?

— Так, теж таке було.

Ми обговорюємо проблеми схуднення та харчування до приходу офіціанта, й лише потім беремося за їжу, а вже після за обговорення того, навіщо ми прийшли. Іра відкрила ательє й хоче зробити йому рекламу, у неї класні дівчата, які шиють одяг, але вона б хотіла ту, хто цей одяг представлятиме. Свій особистий бренд, якщо так можна сказати, за який вона готова пристойно платити щомісяця. Контракт у нас на найближчий рік. Я обіцяю обміркувати пропозицію ретельніше, хоча хотіла погодитися відразу після того, як вона озвучила суму, а я зіставила її з обсягом роботи.