Глава 2

— Думаю, тобі час, Славо, — обережно зауважую, коли він допиває свою каву.

— Думаю, твоєму коханцю теж час, — єхидно посміхається. — Все ж таки, водити в дім, де живуть діти, мужиків — це ти…

— Стули свій рот і вибачся перед моєю жінкою!

Голос Роми змушує мене здригнутися й зіщулитися. Погляд спрямовується в його бік, помічає щільно стиснуті в тугу смужку губи, напружену щелепу й випнуті жовна. Він відставляє чашку й дивиться на Славка впритул. Чекає. Якщо я хоч краплю знаю колишнього чоловіка, він нізащо не вибачиться. Швидше, отримає в пику, але не буде плазувати. Мені хочеться провалитися крізь землю, тому що цього чоловіка я колись кохала.

Не помічала нічого навколо, крім нього. Нічого й нікого. Це з часом полуда спала з моїх очей і я зрозуміла, що живу з людиною, якій насправді на мене начхати. Я хотіла вилізти зі злиднів і витягнути дітей — він тягнув нас униз. Топив будь-які спроби трохи заробити. Я досі пам’ятаю, як тишком-нишком втікала з роботи, щоб піти на зйомки, щоб заробити зайву копійку. І нашу розмову останню теж пам’ятаю. Я тоді саме підписала контракт зі своїм кастинг-директором. Обрізала будь-які шляхи до відступу й повідомила Славі постфактум.

Думала, що, побачивши гонорар, він зрозуміє, що зйомки — це не просто хобі, а справжня робота. Та, яка може допомогти нам і дітям. Я із зусиллям відриваюся від спогадів і повертаюся до реальності. Не хочу знову проходити через усе це.

— Мені немає за що вибачатися, — кидає Слава з посмішкою.

У повітрі моєї великої кухні ширяє напруга та злість. Обидва чоловіки не збираються поступатися. Рома, тому що не планує підлаштовуватися під запити колишнього чоловіка своєї жінки. А Слава — тому що вважає себе крутішим. Не здивуюсь, якщо він думає, що перед ним не успішний бізнесмен, власник цілої мережі спортивних клубів, а звичайний роботяга.

Сьогодні Рома одягнений у звичайні джинси й безформну сіру футболку. Цей образ — один із його найулюбленіших і він йому неймовірно пасує. А ще я знаю, що під цією футболкою сталеві кубики пресу, які я планувала сьогодні цілувати.

— Тобі час іти, Славо, — з натиском повторюю.

Попри очікування, Славік встає, навіть вичавлює кривувату усмішку, після чого йде до дверей. Рома прямує слідом, не залишаючи мене наодинці з колишнім чоловіком. Не думаю, що ревнує, скоріше, захищає. Хоче переконатись, що той не скаже мені чогось зайвого.

— Я завтра прийду до обіду, — каже мені. — Сподіваюся, не побачимось, — а це вже Ромі.

Той робить крок у бік Славіка, але я його утримую: обіймаю руками за талію і притискаюсь щокою до грудей. Бійка — останнє, що мені сьогодні потрібно. Я просто хочу, щоб Слава пішов. Про його прихід завтра, подумаю потім. Не зараз.

Плескають вхідні двері, моїх плечей торкаються сильні руки.

— Понад рік тебе знаю, але про чоловіка вперше чую, — зітхає Рома. — Часто він тобі дошкуляє?

Так уже склалося, що ми з Ромою влізли в стосунки, які нас ні до чого не зобов’язували. Нам просто було добре разом. У ліжку, у спілкуванні, у житті. Ми могли зірватися на виставку, поговорити про художників, а потім піти на прем’єру вітчизняної комедії. Ми не звертали увагу на інших, просто співіснували разом, не сподіваючись на продовження.

Так склалося, що між нами не було ревнощів, скандалів, Рома не дзвонив мені десять разів на добу й не вимагав звіту, де і з ким я проводжу час. Я робила те ж саме. Між нами ніколи не було розбіжностей і сварок, а ще ми не скаржилися одне одному на свої проблеми. Те, що побачив Рома сьогодні, скоріше, виняток із правил. І я не хочу, щоб цей виняток коли-небудь повторився, чудово розуміючи, що так і буде, тому що Слава просто так не зникне з мого життя.

— Востаннє ми бачилися три роки тому. І сьогодні.

— Ефектна поява. Він уміє вивести на емоції.

Я відчуваю, як його м’язи напружуються під футболкою і підіймаюся навшпиньки, щоб обійняти Рому й поцілувати в губи. Слава, зрештою — моя проблема.

Рома піддається, відповідає на поцілунок, заривається долонею у волосся на моїй потилиці, штовхає до стіни й притискає до неї спиною. Імпульси задоволення поширюються всім тілом, у вухах шумить від несподіванки та надлишку раптових емоцій.

— Засумував за тобою, охрініти як.

Відповісти йому він не дає — накидається на мене з новим поцілунком, розстібає ґудзики на блузці. Між нами ніколи не було розмов про інших чоловіків та жінок. Тоді, на самому початку наших зустрічей, це не мало значення. Я хотіла конфіденційності й того, хто вміє тримати язик за зубами. Мені потрібен був чоловік для здоров’я, постійний коханець. Не той, хто захистить, не той, хто зрозуміє чи підтримає в скрутну хвилину. Ще пів року тому Рома був для мене просто сексом, і я й досі не знаю, коли все змінилося.

— Зніми цю ганчірку, — киває на блузку, яка безвольно бовтається на плечах.

Звільнившись від тканини, тягнусь до футболки Роми. Він хитає головою й ривком підхоплює мене на руки. Несе в спальню через усю квартиру, захляпує ногою двері й перекидає мене спиною на м’який матрац. Втискає в нього вагою свого тіла, дивиться, вивчає, нахиляється, щоб поцілувати в шию.

Його футболка летить убік кількома хвилинами згодом. Я не витримую й силою стягую її з нього, обхоплюю долонями за спину, окреслюю пальчиками лопатки. Повітря просочується спільним бажанням, серце гулко барабанить об грудну клітку, а всередині скупчується збудження. Я нетерпляче тягнуся до Роми, видаю протяжний стогін, коли ми, нарешті, зближуємося. Цілую його з жаром, охаю, коли він перехоплює мої долоні й притискає їх до ліжка поряд із моєю головою, переплітаючи наші пальці. Від почуттів, що нахлинули, замружуюсь і скрикую. Рома завмирає, кусає мене за шию, щоку, вухо.