Розділ 19

Розділ 19

— Який пісок? — запитала Іра, надійшовши ближче. — Ти про що? Нічого не розумію.

— О, Голубко, то ти нічого не знаєш? — настрій у Сашка, здається, був пречудовим. Його округлі щоки пашіли здоров’ям, а русявий коротко стрижений чуб стовбурчився, яки голки їжака. — Твоя бабуся, коли була у моєї бабці на дні народження, спеціально, — він наголосив на цьому слові, піднявши вгору вказівного пальця, — попросила мене привезти піску до вашого двору. Хоче, мабуть, фундамент полагодити на хаті. А то, знаєш, вже осінь, незабаром миші до будинків через всілякі діри побіжать і будуть тебе кусати.

Друг дитинства пальцями пробігся плечима дівчини, імітуючи лоскотку. Іра відскочила назад і уперлася спиною у Вадима, який стояв позаду. Він мовчав, але подивився на Сашка так, що той припинив свої дитячі жарти.

— Я мишей не боюся, — пирхнула дівчина, — але якщо бабуся просила саме тебе доставити пісок, то що ж, ласкаво прошу, заїжджай на подвір’я.

Вона відчинила хвіртку, зайшла до двору, а потім розкрила стулки скрипучих дерев’яних воріт з фігурними елементами. Сашко, потерши спітнілу потилицю, завів мотоцикла та заїхав ним до самого порогу хати баби Шури.

— Так куди мені вивантажувати будматеріал? — діловито поцікавився він.

Вадим прилаштувався на східцях перед вхідними дверима будинку, переминаючи в роті тонке стебло злакової рослини. Він робив вигляд, що його ніяк не цікавить епопея з піском, але насправді уважно спостерігав за дійством. Іра вказала пальцем на місце, де вже колись була пісочна купка. Тепер там можна було побачити хіба що жовту пляму та метушливих мурашок, які ретельно облаштовували своє підземне царство.

Друг дитинства взявся активно вивантажувати лопатою пісок з великої металевої балії, закріпленої на колясці. Потім він кивнув у бік Вадима:

— Може… твій родич мені допоможе?

— Кидай-кидай, — буркнула Іра, взявши руки в боки. — Тебе ж бабуся попросила, не його.

Вадим мовчки підвівся, сходив до повітки, взяв лопату та заходився вивантажувати пісок і собі.

— Оце по нашому! — загорлав Сашко, але прищур його очей був підозріло недобрим.

Балія швидко спорожніла, і Вадим повернувся на східці, але лопату з рук не випускав, барабанячи пальцями по її міцному держаку. Цього друга дитинства він бачив вже втретє, і той йому зовсім не подобався. І навіть не тому, що відкрито намагався підбивати клинці до Іри. Просто цей тип не був веселим добродушним хлопцем, яким намагався здаватися, а цілком реально міг вчинити не дуже хороші речі.

Сашко ж підійшов до Іри і тихо, щоб не почув Вадим, сказав:

— Я з ділом впорався, тому чекаю на нагороду.

— І яку ж нагороду ти хочеш? — з недовірою запитала дівчина.

Замість відповіді він склав губи качечкою і нахилився до Іри.

— Теж мені, Казанова гаївський, — гидливо скривилася дівчина і відступила на крок. — Тебе бабуся просила про послугу, от нехай вона і розплачується. Я нічого не знаю, і всі питання не до мене.

— Та що ти з себе недоторканну корчиш, ми ж з тобою вже цілувалися. Чи тобі нагадати? — в голосі Сашка пролунали нотки роздратування.

Дівчина прикрила очі рукою.

— Боже мій! Коли то було? Може, ти ще колись прийдеш на моє весілля та згадаєш? «Заперечую проти цього шлюбу, я з нареченою років десять тому цілувався»?

— А що, може й прийду. Ти не зарікайся, Голубко. І взагалі, досить ламатися. Ти ж тепер начебто вільна, і той довгов’язий Артем пішов лісом…

— Ох, — Іра важко зітхнула. — Хто тобі таке сказав? Зовсім я не вільна. У мене хлопець є.

— Хто? — Сашко дивився з-під лоба, як бичок, який тільки починає лютувати.

— Він, — дівчина кивнула на Вадима.

— Ти ж казала, що то твій родич.

— Ну мало що я говорила. Я не повинна перед усіма звітувати про своє життя, — ця розмова вже почала діставати Іру. Вона гарячково намагалася придумати, як спровадити з двору цього нав’язливого друга дитинства.

— Та він же слабак! Я це сам перевіряв! — з нерозумінням вигукнув Сашко.

— Нехай і слабак, мені подобається, — рішуче відповіла дівчина, виставивши вперед підборіддя.

До них, поклавши руки в кишені, тихо підійшов Вадим.

— Іро, тут хлопці незабаром мають приїхати. І бабуся незабаром прийде. Треба обід готувати, — спокійно мовив він.

— Так, Саню, у нас клопотів ось так вистачає. Баба Шура тобі заплатить за роботу, не хвилюйся, — Іра натякнула, що розмова завершена.

— Ну добре, — Сашко розчервонівся і засопів, ніби несподівано підхопив нежить. — Ще подивимося, хто тут буде сміятися останнім, ще зустрінемося, ой як зустрінемося…

Він пригладив волосся, застібнув курточку на блискавку та подався до мотоцикла. Через хвилину оглушливий рев мотора змусив Іру закрити вуха долонями, а сизі викиди відпрацьованих газів заполонили все подвір’я. Сашко спрямував мотоцикла до воріт, подиркотів по вулиці та нарешті зник з виду.

Іра полегшено зітхнула, ніби скинула з плечей величезний вантаж.