Розділ 18

Розділ 18

Дівчина відчувала, що добряче запахло смаженим і треба вибиратися з цього клубу, поки ще не пізно. Вона гучно заплескала в долоні:

— Так, шановний колектив! Я зробила все, що могла. Ви тепер добре знаєте, як діяти, хто до кого розвертається і куди дівати руки. А мені час додому.

Жіночки загуділи, як рій бджіл на весняному обльоті.

— Та куди тобі поспішати!

— А як ми будемо без хореографа?

— Що тобі вдома робити? Залишайся!

Та всі голоси перекричала баба Ніна:

— Ірочко, без тебе ніяк! Все діло застопориться! Ти нам потрібна!

Дівчина благально подивилася на свою бабусю. Баба Шура була стріляною птицею і швидко зрозуміла що до чого. Вона обдарувала Артема таким спопеляючим поглядом, що той аж голову в плечі втиснув.

— Так, дівчата, все. У Ірини важливі справи. І без неї вони не зробляться. Так що вибачайте, вона мусить йти додому, — гучно, беззаперечним тоном сказала вона.

Жіночки знову почали вигукувати щось жартівливе, але баба Ніна знову постаралася і вставила свої величезні п’ять копійок:

— Ну раз так, то йди, Ірочко, відпочивай. Дякуємо тобі! А Артем нехай тебе проведе!

Тепер її план став очевидним. Дівчина завжди знала, що подобається бабі Ніні. Також Іра чула, що нова пасія онука була нею нещадно розкритикована. Виходить, що баба Ніна підступно задумала помирити її з Артемом. Ну ні, не на ту напали! Це що ж виходить, людину можна відштовхнути, а потім повернути назад, мов нічого й не сталося?

Дівчина на мить зажмурилася, набрала повітря в легені, спустилася зі сцени і побігла не центральним проходом, куди вже пробирався колишній, а попід дальньою стіною до Вадима. Вона вхопила його під руку і прошепотіла на вухо:

— Тікаємо звідси!

Але план Іри безжально провалився. Прохід під стіною виявився заваленим якимись зламаними меблями, і поки дівчина з Вадимом протискувалися поміж стільцями, довгоногий Артем наздогнав їх біля самісінького виходу з зали до вестибюлю.

— Іро, привіт.

Ігнорувати його вже не виходило. Дівчина з важким серцем та перекошеним від невдоволення обличчям обернулася до колишнього:

— Ну привіт. Ти що тут робиш?

Артем помітно нервував. Одягнений в добротну шкіряну курточку, обмотаний шарфиком, він постійно торкався тонкими пальцями свого обличчя, чухав носа чи поправляв одяг. Від нього йшов доволі відчутний запах деревних парфумів.

— Моя бабуся теж в ансамблі бере участь. Вона попросила допомогти з перенесенням важких декорацій.

Яке відношення баба Ніна мала до декорацій з клубу, Іра так і не зрозуміла. У крайньому випадку баяніст дядя Вася чудово б упорався. Так ні ж, треба свого улюбленого онучка сюди запросити!

— Що ж, зрозуміло, — холодно відповіла дівчина. — Йди вже допомагай бабусі, а у нас є важливе діло.

Та Артем не відставав.

— Ти нас не познайомиш? — він вказав на супутника Іри.

Вадим весь цей час стояв спокійно, немов те, що відбувається довкола, не мало до нього ніякого стосунку. По його виразу обличчя неможливо було зчитати справжні емоції. Артем же натомість дивився на конкурента так, ніби хотів самим поглядом спопелити заживо. Ще трохи, і Вадим би почав диміти. Його спортивна фігура та шрами не минули пильної уваги Іриного колишнього.

— Ну що ж, знайомтеся, — важко зітхнула дівчина. — Це Артем, мій… давній знайомий.

— Знайомий? — його злегка випуклі очі стали ще більшими. — Просто знайомий?

Мабуть, це боляче вдарило по його самолюбству, але Іра не зважала. Вчепившись у руку супутника, вона сказала:

— А це Вадим… мій хлопець.

Дівчина сама не очікувала, що скаже таке, а її мозок засумнівався, чи правильно власні вуха почули слова, які злетіли з язика. Тут вже й кам’яний Вадим не витримав. Він звів одну брову, закліпав очима, а його пальці нервово засмикалися. Іра зіщулилася, очікуючи жартівливих заперечень, але їх не послідувало. Натомість хлопець швидко опанував себе і простягнув руку Артему:

— Радий познайомитися.

Той деякий час перебував в заціпенінні, перетравлюючи нову інформацію, але потім таки гидливо потиснув протягнуту руку.

— Я не чув раніше про тебе, але добрі знайомі Іри – мої знайомі, — Вадим притягнув дівчину до себе і обняв рукою за плече. — Тому, сподіваюся, ми ще зустрінемося і познайомимося поближче. А поки що маємо йти. Є справи, які потребують негайного вирішення.

Колишній відкрив рота і забув його закрити. Нарешті він спромігся крізь зуби видушити з себе хоч якусь відповідь:

— Звичайно. Мені було б цікаво з тобою поспілкуватися.

— Бувай! — Іра знущально помахала Артему рукою, підштовхнула Вадима та прямо таки потягнула його з приміщення клубу.

Вони пішли сільською вулицею, поступово віддаляючись від центру Гайового. Дівчина згорала від сорому і не сміла підняти очей. Це ж треба таке видати… Ну Артема вона своєю заявою добряче позлила, це відчувалося. Але що тепер думає Вадим? Колишній далеко, може, вона його більше й не побачить. А от Вадим живе з нею в одній хаті. І як тепер з ним себе поводити? Зачинитися в своїй кімнаті? А як довго доведеться там сидіти?