Розділ 17

Розділ 17

Іра прокинулася рано, коли косе сонячне проміння ще тільки стукало у вікно, потроху заповнюючи навколишній простір. Вибравшись з-під теплої ковдри та одягнувши улюбленого махрового халата поверх піжами, вона гайнула на вулицю, однак за поріг так і не вийшла. Визирнувши з-за дверей, вона побачила Вадима, який розминався на подвір’ї. Це ж треба, який дисциплінований! Щодня зранку вправлявся. Дівчина заворожено, мов під дією маятника гіпнотизера, вдивлялася у ці вивірені рухи. Інколи хлопець злегка кривився, напевно, ще відчував фізичний біль від нещодавньої травми, але не зупинявся. І як дивно виходить: ім’я своє не пам’ятав, а вправи та рухові комбінації згадував. Сама ж Іра, як закінчила коледж, то й забула, що таке фізкультура. На зайву вагу вона не жалілася, зі здоров’ям теж начебто ще все було гаразд, тому вважала, що можна поки що полінитися.  

Дівчина повернулася до вітальні, уважно оглянула себе в дзеркалі та причесала розкудлане волосся. Вона здалася собі трохи блідою і невиспаною. Вчора пізно ввечері, перш ніж поринути в сон, Іра багато думала. Спочатку про Артема і про те, що йому було потрібно від неї того дощового ранку. І чи викликав він ті ж радісно-щемливі відчуття, які були на початку їх стосунків? Вона прийшла до висновку, що ні. Надто сильного болю завдав їй колишній. Іра чітко пам’ятала, як стіни кімнати закружляли перед її очима, коли Артем сказав: «Ти мені не підходиш». А той інертний стан, у який вона потрапила після цього? Коли світ навколо втратив кольори і забарвився в сірі відтінки, коли зникло бажання взагалі ворушитися, коли хотілося розчинитися в просторі і зникнути назавжди? Та такого й ворогу не побажаєш. Надто довго дівчина була занурена у ці страждання, перегорівши зовсім. Тож Артем став для Іри суцільним розчаруванням. Так, він не був для неї пустим місцем, ще викликав бурю емоцій, але яких? Злості і роздратування.

А потім думки дівчини повернулися до Вадима. Та і як про нього не думати, коли він сидить під боком і щодня щось витворяє таке, що буквально змушує її гормональну систему переналаштовуватися на інший лад? Вчора Іра зненацька осягнула, що він, можливо, врятував її життя під час наїзду п’яного мотоцикліста. Та цей хлопець з амнезією за ці чотири дні зробив для неї більше, ніж Артем за півтора року. Це усвідомлення перевернуло її свідомість. Вадим забирався в голову все глибше і глибше, а опиратися цьому ставало все складніше. Але ж хто він такий?! А що, якщо він їхав до бабусі не з добрими намірами? А якщо він небезпечний? Його реакція вражає, і навіть в не найкращому фізичному стані він здатний на швидкі дії. А стратегічне мислення Вадима взагалі дивувало. Так дівчина врешті і заснула, будуючи теорії, ким він може бути.

Іра тяжко зітхнула, по-дитячому покривлялася перед дзеркалом і хотіла вже податися надвір, але спокійний, глибокий голос Вадима змусив її здригнутися:

— Ти сьогодні рано прокинулася.

— Хто рано встає, тому Бог подає, — вона швидко зорієнтувалася, що відповісти.

— О, відчуваю зміни у твоєму ставленні до життя! — посміхнувся він, узявши до рук пульт від телевізора.

— Що ти там ще можеш відчувати! Нехай твій мозок спочатку на місце стане після струсу, — насупилася Іра. — Де бабуся?

— Надворі. Збирається сніданок готувати. Допоможемо їй?

— Якщо вона нас не прожене, то й допоможемо.

За сніданком Вадим несподівано заговорив про те, що, вочевидь, його сильно турбувало.

— Слідчий сказав, що незабаром у мене будуть тимчасові документи. Тому я думаю, що мені час шукати роботу. Не можу ж я на вашій шиї сидіти. Чи не можете нічого підказати?

— Синку, ти спочатку підлікуйся, наберися сили, а робота не вовк, в ліс не втече, — відповіла баба Шура. — Ти мене не об’їдаєш. Їсти є що, не пропадемо. Зате скільки ти мені всього відремонтував! Чоловічі руки в господарстві он як потрібні! Мої сини та онуки сюди носа й не сунуть. Я вже плани почала будувати, щоб знову кіз завести.

Дівчина пирхнула.

— Ба, ти хочеш його змусити козами займатися? Нащо тобі ті кози? Вже ж тримала, розпродала, і знову?

— А що? На це в мене ще здоров’я вистачить, — бабця бадьоро вдарила долонею по столу. — А ти, синку, й справді відійди від травми. Рано тобі ще працювати.

— Я в нормі, — заперечив хлопець. — В голові вже не паморочиться. Від різких рухів ще, звісно, боляче, але загалом почуваю себе добре.

Іра опустила очі, збовтуючи ложкою рисовий суп. Це ж коли Вадим вчора так стрибнув, уникаючи зіткнення з мотоциклом, йому було дуже боляче? Недарма він так важко дихав…

— Так, синку, не сперечайся. Вважай, що працюєш на мене. А на потім є в мене на прикметі одна робота. Так що за це не хвилюйся. Їж краще, їж, — бабуся підсунула до нього тарілку з нарізаним копченим салом.

— Хочеш роботу — завтра організую! — раптом вигукнула дівчина, захоплена блискавичною ідеєю. — Тільки не жалійся потім.

— Добре, домовилися, — вдячно кивнув головою хлопець. — Скаржитися не буду.

Розібравшись з побутовими справами, баба Шура почала збиратися на репетицію.

— Підеш з нами, гаразд? — звернулася Іра до Вадима. — Я покажу клуб і центр села.

— Клуб я вже вчора бачив, — відповів він. — Нічого особливого. Що мені там робити?