Розділ 16

Розділ 16

Поки йшов фільм, Іра з Вадимом впорались з доброю порцією насіння, тому опісля ретельно витрусили на вулиці покривало з дивану та кілька прилеглих ряднинок. Дощик припинився, але значно похолодало. Дівчина запропонувала затопити пічку, бо мерзнути в хаті зовсім не хотілося. Хлопець запитав, де можна знайти сокиру, а коли Іра відшукала її, розрубав кілька дровиняк на дрібніші фракції. Трохи таких щепок, кори і кілька пожовтілих газет – і в пічці запалахкотів веселий вогник. Дівчина радісно потирала руки в передчутті тепла.

— Бабуся прийде з репетиції, а в нас тут тепло і затишно. Краса! — задоволено посміхнулася вона.

Несподівано пролунав різкий стукіт у вікно. Іра визирнула з-за гардини і у високому чоловікові, що зіщулився в легенькій курточці під стінами хати, упізнала слідчого Клопіткого.

— Вадиме, це, здається, до тебе!

Хлопець вийшов на вулицю і хвилин десять говорив зі слідчим. Дівчина раз по раз визирала у вікно, гадаючи, про що вони розмовляють. Коли Вадим повернувся, вона накинулася на нього з запитаннями:

— Чому приїздив Клопіткий? Є якісь новини? Твою особу нарешті встановили?

Хлопець заперечно похитав головою.

— На жаль, нічого нового. Слідчий цікавився, чи нічого я не пригадав. А ще він сказав, що мені готують тимчасові документи, запитував, як мене туди записати.

— Дійсно жаль… Але ж ця амнезія не вічна, правда? Твоя пам'ять має відновитися?

— Звісно. Нікуди вона не подінеться, — Вадим замовк, а потім раптово запитав: — Слухай, Іро, а чому ти назвала мене Вадимом?

Це було несподіване питання, яке поставило її в глухий кут.

— Та просто так… Це перше ім’я, яке спало на думку, — швидко відповіла дівчина.

— Ти говориш неправду, — Вадим підійшов ближче і пильно заглянув їй в очі. Іра аж крок назад зробила, не в змозі витримати такого рентгенівського погляду. — У тебе очі бігають, і ніс різко зачухався. Так що признавайся.

— Добре, добре, я здаюся! — дівчина підняла обидві руки відкритими долонями вперед. — Коли ти з’явився тут, я була зла на увесь світ. І пригадала однокласника, неприємного такого, нахабного… Я його терпіти не могла. А звали того пройдисвіта Вадим.

— Що ж, оце вже схоже на правду. Дякую за чесність, — хлопець збентежено розкуйовдив своє волосся. — Іншого я й не очікував.

— Ну так вже вийшло, вибачай. Але я вже звикла до твого імені, — намагалася виправдатися Іра.

— Я сам до нього звик. Мені воно подобається. А якщо це ім’я тебе ще й трохи дратує, то тим більше, — він не сміявся, але в його темних очах промайнуло щось лукаве.

— Значить, так? Зараз отримаєш від мене! — дівчина ухопила з дивана важку, набиту гусячим пір’ям подушку, і  жбурнула в нього. Кілька легеньких пір’їнок невимушено закружляли у повітрі. Вадим і собі ухопив іншу подушку, але вона, пискнувши, швидко вибігла на вулицю, поринувши в осінню прохолоду.

Цей Вадим з розуму зведе! Спокійний, врівноважений, а потім щось як видасть… Іра намагалася дихати рівно, вдихаючи на повні легені густе, вологе повітря, але марно. Її хвилювання вгамувалося не так швидко. Дівчина погодувала кроликів та повернулася до будинку.

Хлопець якраз насмажив яєчні та грінок. Вдихнувши запах їжі, Іра не змогла відмовити собі в невеликому перекусі.

Поступово день переходив у вечір. Небо трохи прояснилося, і сонце, яке котилося до горизонту, раз по раз з’являлося в розривах сизих хмар. Між тим баба Шура все ще не повернулася з репетиції. Дівчина починала хвилюватися. Бабця пішла ще в обід. А якщо там щось сталося?

— Одягайся, — сказала вона Вадиму. — Сходимо до клубу, заберемо бабусю. Досить на сьогодні співів.

Біля клубу Іру чекало розчарування. Будівля виявилася зачиненою. Дівчина, не в силах стримати свою тривогу, розхвилювалася ще більше.

— Бабуся могла піти до своїх подруг чи до кумів? — запитав хлопець. Її занепокоєння поступово передалося і йому.

— Може й могла, звідки я знаю, — Іра ще раз, для остаточної перевірки, посмикала двері сільського клубу,  і рішуче скомандувала: — Ходімо додому.

На вулиці смеркалося. Густі сутінки наповзали на село. Аби скоротити шлях, дівчина повела Вадима через пустир, грунтовою дорогою, що вилася поміж людських городів. Вона уважно дивилася собі під ноги, аби не оступитися та не втрапити ногою у чергову калюжу, які час від часу траплялися на стежині. За спиною пролунав звук мотору, що швидко посилювався.

— Зійди з дороги, мотоцикл позаду їде, — гукнув хлопець.

Іра за звичкою зійшла на узбіччя, плутаючись ногами у невисоких бур’янах. Хто б там не їхав, дорога для нього була вільною. Залізний кінь був уже поряд. Раптом Вадим різким рухом відштовхнув її в сторону. Дівчина похитнулася і впала в заростях. Хлопець же стрімко відстрибнув вбік від дороги і всім корпусом приземлився на руки поверх неї. Мотоцикл з водієм та пасажиром позаду прогуркотів зовсім поряд і помчав собі далі.

Все відбулося так швидко, що Іра нічого не зрозуміла. Вона чула десь зовсім поряд важке дихання Вадима, а щоки, що враз запалали, дозволили усвідомити всю делікатність ситуації.