Розділ 15

Розділ 15

Ранок так само видався дощовим. Небо було повністю затягнуте суцільною ковдрою сірих пухнастих хмар. Холодні, дрібні краплини осінньої моросі ніби голочки кололи незахищену шкіру та змушували шукати укриття під дахом. Електрику увімкнули близько дев’ятої години ранку. Однак бабуся, не дочекавшись цього, приготувала сніданок на плиті, що працювала від газового балону. Вона й трималася саме для таких випадків. У теплу пору року баба Шура користувалася електроплитою, а в холодну – готувала їжу на печі.

Іра прокинулася з твердим наміром відвідати сільську бібліотеку. Вона зібрала всі книги до сумки, наспіх поснідала та попередила бабцю, куди вирушає. Вадим, почувши з вітальні про її плани, миттю з’явився на кухні:

— Візьми і мені, будь ласка, щось почитати.

— А що ти хочеш? — дівчина, яка вже стояла на порозі, різко обернулася.

— Обери на свій смак.

Іра невдоволено стисла губи. Це він так жартує? Її смак хлопцю вже відомий.

— Добре, я візьму тобі детектив і наукову фантастику.

На її подив Вадим не сперечався, і ніяких натяків чи шпильок від нього не прозвучало. Дівчина тільки гмикнула та подалася надвір, де навантажила сумку з книгами на кермо велосипеда, а потім покотила двоколісного по мокрій дорозі.

Бібліотекарка Надія Дмитрівна була неабияк здивована тим, що онука баби Шури Сташевської  привезла цілу купу жіночих романів, а натомість взяла кілька детективів, космооперу та пару історичних епопей. Іра ж, натомість, вийшла з бібліотеки цілком задоволена собою. Вона знову завантажила свій транспортний засіб, але їхати не ризикувала, тільки покотила. Ще як знати, чи зможе вона без падінь доїхати додому по слизькій дорозі і з таким баластом.

Несподівано хтось гукнув її. І голос був таким знайомим... Дівчина обернулася і застигла. Це був Артем власною персоною. Іра навіть протерла очі: чи не примарилося їй? Але ж ні: його висока довгонога постать невпинно наближалася до неї. Артем був одягнутий в модну подовжену куртку, вигладжені брюки, а на ногах мав блискучі від крему черевики. Він зовсім не пасував до цієї мокрої сільської вулиці. Ніби міський франт вийшов пофорсити в своєму новому образі. От тільки перед ким? Навколо не було ні душі, хіба що бібліотекарка від нудьги могла виглядати у віконечко.

— Іро, це дійсно ти? Я тебе не впізнав, — сказав парубок, підходячи ближче.

— Це ж добре, багата буду, — не дуже привітно обізвалася дівчина.

— А що це ти тут робиш в таку погоду? По книжки прийшла? — Артем чіпкими тонкими пальцями вихопив з сумки верхню книгу. Іра навіть нічого заперечити не встигла. Ця його звичка перевіряти чужі речі була добре знайома їй.

— Що? Агата Крісті? — брови колишнього здивовано поповзли вверх. Він вихопив наступну книгу і знову побачив детектив. — Звідки така пристрасть до детективів? Ти ж начебто любовні романи читала раніше?

— Не чіпай! — дівчина вихопила в нього книжки та повернула їх назад до сумки. — Що за безглузда звичка займати чужі речі?

— А ти змінилася, Іро, — Артем мерзлякувато поклав руки до кишень.

— Уявляєш, на цьому світі все змінюється. Життя бентежне, — буркнула вона.

— Ти зараз у баби Шури мешкаєш?

— А що, не можна? Тимчасово, — Іра хотіла послатися на життєві обставини, та передумала. Чому вона повинна йому щось пояснювати?

— Я теж до бабусі ось приїхав, — між іншим повідомив колишній, шмигнувши злегка почервонілим носом.

— А як же твоя робота? — підколола дівчина.

— Та я… звільнився. Інша робота намічається, більш вигідна.

— А, он як… Ну вітаю, — Іра розвернулася і покотила велосипеда вперед.

— Зачекай! — Артем знову наздогнав її. — Кажуть, ти з якимось хлопцем по селу ганяєш?

— А якщо і ганяю, то що? — обернулася дівчина, невдоволено прищурившись. — Я ж у твоє особисте життя не втручаюся.

— Я думав, що ми зосталися друзями, — сказав Артем, пригладивши своє світле волосся, сплутане від вологи.

— А я думала інакше.

Іра заглянула в ці очі, в які з надією колись вдивлялася раніше, і не відчула колишнього захоплення. Очі як очі, темно-сині, злегка випуклі. А в них – неприхований інтерес.

— Все, мені пора додому. Мокнути якось, знаєш, не хочеться. Бувай! — дівчина рішуче покотила велосипеда вперед. Клубок зі злості, образи та розчарування заблокував горло. Іра перекинула ногу через раму велосипеда та з натиском прокрутила педалі. Краще вже вона десь впаде з цими книжками на розмоклій дорозі, але швидше віддалиться від Артема.

Вдома дівчина зачинилася в своїй кімнаті, прихопивши з собою кота Василя. Без сторонніх очей вона дозволила собі невелику слабкість – трохи поплакати. Та рівномірний стукіт дощових крапель за вікном та зцілююче муркотіння кота допомогли їй скоріше заспокоїтися. До кімнати постукала бабуся та попередила, що збирається до клубу на репетицію жіночого хору.

— Ба, моя допомога потрібна? — запитала Іра.

— Ні, не треба. Я сьогодні непогано почуваюся, тож справлюся сама. Хіба що засиджуся дотемна, то приходьте мене забирати. Я насмажила вам насіння. Не нудьгуйте. І не ображай Вадима!