Розділ 11

Розділ 11

Вранці Іра прокинулася від гуркоту в сусідній кімнаті. За стіною почулися знайомі голоси. Дівчина позіхнула і солодко потягнулася. Нехай бабуся хоч хату розтрощить, вона буде спати. Після вчорашньої виснажливої поїздки до райцентру добре виспатися було найкращим рішенням. Як жаль, що ніч так швидко проминула, і тепер спокою кінець. Вона обмацала рукою постіль навколо себе і не знайшла кота. Іра підвелася на лікті і помітила, що двері ледь причинені. Значить, втік її антидепресант. Тільки вона подивилася на двері, як вони прочинилися, і до кімнати заглянула бабуся.

— Ірочко! Доброго ранку. Вставай, збирайся.

— Куди-и? — протяжно простогнала онука.

— Як куди? До баби Мілі на ювілей.

— Ба! Я нікуди не піду! Я вчора так втомилася! І мені нічого робити в твоєї баби Мілі. Вона мені не цікава!

— Так, не обговорюється! Ти йдеш зі мною. А що, якщо мене серце схопить? Або впаду десь на вулиці? — баба Шура перейшла на командний тон.

— Нехай Вадим з тобою піде-е-е, — дівчина накрилася з головою ковдрою.

— І Вадим піде, і ти підеш. Все! І чути нічого не хочу! — гримнула бабця і гучно зачинила двері, аж картина, що висіла над ними, затряслася.

Іра полаялася про себе, але мусила вставати. Її улюблений спортивний костюм був зіпсований, штани потребували ремонту, тому вона одягла свої щоденні джинси та звичайнісінького теплого светра з високою горловиною. Ще не вистачало, аби Сашко подумав, що вона для нього прибралася. Не дочекається. На кухні дівчина зіткнулася з Вадимом, який ретельно прав у мисці свою футболку. «Чи ти ба, який чистюля», — подумала вона. Однак, повернувшись до вітальні, Іра розчесалася перед бабусиним трюмо ретельніше, ніж зазвичай.

Як не дивно, найдовше збиралася бабця. Вона переміряла кілька суконь, кофт та спідниць, перш ніж зупинитися на чомусь одному.

— Ба, там не буде якогось самотнього дідка, що ти так виряджаєшся? — підколола її онука.

Бабця зміряла її уважним поглядом та спокійно відповіла:

— Гірше! Там буде зграя заздрісних бабусь. І якщо вони все одно будуть заздрити, то хоча б по ділу.

Нарешті їхня «делегація», як висловилася баба Шура, вибралася з дому. Бабця йшла посередині у своєму найкращому одязі, з одного боку пленталася похмура Іра, з іншого крокував Вадим, міцно тримаючи в руці пакет з подарунками.

Баба Міля мешкала на вузькій боковій вуличці, яку заполонило стадо гусей. Біля її двору стояло три легкові машини, тож Іра вирішила, що гулянка обіцяла бути масштабною. Баба Шура привітала свою куму-ювілярку і відпустила Іру та Вадима до «молоді». Цією «молоддю» були Сашко, який смажив шашлик, його молодша сестра Інна, та два двоюрідні брати Мишко та Олексій. Трохи осторонь сиділа зграйка підлітків, які з голодними очима чекали м’яса.

— О, Голубка прийшла! — розплився в усмішці Сашко. — Які люди без охорони! Чи все ж з охороною?

— Привіт всім, — не дуже привітно, з деякою часткою роздратування сказала Іра. — А що, мені тепер потрібна охорона?

— Ну ти ж ходиш усюди з оцим своїм… родичем, — друг дитинства поважно перевертав шампури, мовби виконував найважливішу роботу на світі. — Я вже подумав, що він твій тілоохоронець.

— Ти чув це? — вона штовхнула Вадима в бік. — Скажи що-небудь.

— Що сказати? — знизав плечима Вадим. — Що Іра й сама чудово впорається зі своїм захистом?

Сашко з насолодою вдихнув аромат смаженого м’яса і сказав:

— При такому підході ця дівчина може бути дуже легко вкрадена.

— Що ти маєш на увазі? — злегка обурилася Іра.

— Розумій, як хочеш. Я от турбуюся про тебе, тому мені цікаво, на що здатний твій родич. Позмагаємося? — Сашко заклично вказав Вадиму на дерев’яний стіл. Він одним жестом зігнав з лавок, прилаштованих біля столу, підлітків, і вмостився сам, ніби бундючний король.

Вадим мовчки підійшов до столу та сів навпроти господаря.

— Сашко! Навіщо ці півнячі бої? Ти що, не бачиш, що він поранений? — запротестувала Іра.

— Спокійно, Голубка, спокійно! Це наші чоловічі справи! — Сашко зосереджено вп’явся очима в свого опонента. Вадим же здавався напрочуд спокійним.

— Я не в найкращій формі, але давай спробуємо.

Сашкові брати вже робили ставки на переможця. Супротивники міцно скріпили долоні, опершись ліктями на стіл, а потім почали тиснути кожен у свій бік. Іра повернулася до цього дійства спиною і прикрила очі рукою. Сашко натискав з усієї сили, навіть розчервонівся. Про Вадима нічого сказати напевно не можна було: його непроникний вигляд злив опонента. Зрештою над столом здійнявся дружній тріумфуючий крик. Ірин друг дитинства, хоч і з деякою напругою, але наприкінці таки притиснув до столу руку противника.

— Ага! Я це зробив! — він так радів своїй перемозі, ніби це було життєво важливо.

— Ану йди сюди! — Іра потягла Сашка за рукав вбік і прошипіла: — Що ти робиш? Що за цирк ти влаштував? Вадим твій гість!

— Гість? Я його не запрошував, — нахабно посміхнувся Сашко. — Нічого такого не сталося. Це просто невинне змагання. А чого ти так розбурхалася? Захищаєш свого Вадимчика?