Розділ 6

Розділ 6

Зі своєї кімнати Іра вибралася аж надвечір. Бабуся тим часом перебувала в гарному настрої. Вона змусила Вадима крутити кукурудзу через ручну молотилку, а сама била палицею по туго набитому мішку.

— Ба, кого ти вже зловила і посадила у лантух? — похмуро запитала дівчина.

— А обов'язково когось садити? Квасолю молочу, — весело відповіла бабця та ще сильніше почала лупцювали мішок.

— Ага, зрозуміло, — буркнула Іра та пішла собі далі.

— Ти чому знову така розпатлана? — крикнула вслід баба Шура. — А ну розчешися! Ти забула, що в нас гість?

— Ба, я в себе вдома. Як хочу, так і ходжу. Кому не подобається, нехай не дивиться, — дівчина спідлоба глянула на Вадима, але той мовчки,  механічно, ніби в сповільненому кіно виконував свою роботу, зосередившись на яскраво-жовтих качанах. Іра впіймала себе на думці, що навіть заздрить йому. Отак вдаритись головою — і раз, все забуваєш. І нічого вже не турбує, нічого не муляє, нічого не прокручується в голові. Можна починати життя з чистого листа.

— Ірочко, начисти, будь-ласка, картоплі та постав на плиту варитися. Зробимо топтанку на вечерю, — гукнула вслід бабуся.

— Угу, зараз.

Дівчина приготувала картоплю, баба Шура насмажила всім яєчні. Надворі вже сутеніло, коли вони сіли вечеряти. Вадим скромно присів з краю столу, злегка поморщившись від необережного руху.

— Їж, синку, ти добре сьогодні попрацював! — бадьоро звернулася до нього бабця. — Може, наливочки з погреба принести? Так би мовити, за знайомство.

— Я, мабуть, відмовлюся. Ще вживаю ліки. Не знаю, яку реакцію вони дадуть з алкоголем, — посміхнувся хлопець. — Я з задоволенням скуштую вашу наливку, але через кілька днів.

— Ну як знаєш! — відповіла бабуся, підсипаючи йому картоплі.

Іра скосила на нього очі і мимоволі затримала погляд на цій милій посмішці. Ну прямо невинний ангел. Кастинг на цю роль Вадим би точно пройшов. Та вольовим зусиллям дівчина струсила з себе цю оману. Одному Богу відомо, з якими намірами їхав він до її бабусі.

Після вечері дівчина перемила посуд та залишила підігріватися відро води. Бабуся з хлопцем дивилися якесь чергове шоу. Іра теж присіла на кріслі перед телевізором, але майже не слідкувала за телепередачею. Думки літали десь інде, тільки не тут.

Бабця рано подалася спати. Дівчина перевірила воду, а потім погукала Вадима на кухню.

— Вибачай, ванни і душу в нас немає. Ось тепла вода — піввідра мені, піввідра тобі, ось холодна вода. Можеш брати цю миску, — Іра гучно стукнула архаїчною алюмінієвою посудиною. — Є ще літній душ, але надворі вже темно, я не піду туди заливати воду. Тут мило, зубна паста, шампунь, пральний порошок. Ой, пробач, зубної щітки тобі не купила. Нічого, цю ніч переживеш, не вмреш без чистки зубів. Завтра придбаємо все необхідне. Воду виллєш на вулицю, а тоді зачиниш двері на гачок. Я піду перша, а ти вже роби що заманеться.

Хлопець спокійно вислухав її монолог і коротко відповів:

— Дякую, все зрозумів.

Іра очікувала купи питань, але, не отримавши їх, тільки здійняла брови. Питань немає, то й добре. Нашвидкоруч закінчивши свої гігієнічні процедури, вона переодягнулася в стару, але таку улюблену футболку, та шорти з тигренятами зі спального комплекту, які залишилися, мабуть, ще з часів школи. Дівчина думала швиденько проскочити повз Вадима до своєї кімнати, однак застигла на порозі. У вітальні працював телевізор зі стишеним звуком. Хлопець якраз зняв своє сіре худі, футболку і перебирав нечисленний одяг, який роздобула для нього Іра. Він здався дівчині доволі спортивним, але... Його корпус був тісно перетягнутий бандажем на липучках. На спині розсипалися численні синці, а зап'ястя були забинтовані еластичним бинтом.

Іра хотіла непомітно проминути гостя, але все ж не втрималася:

— Ого! Добряче ж ти побився!

— На щастя, нічого не зламав. Головне, аби пам'ять відновилася, все інше пережити можна, — відповів Вадим, повертаючись до неї.

Дівчина трохи засумнівалася, але все ж, більше для пристойності, спитала:

— Тобі потрібна якась допомога?

— Дякую, поки що справлюся сам.

Іра кивнула та вже ухопилася за ручку дверей своєї кімнати, коли пригадала, що не видала Вадиму постільної білизни. Вона пішла до шафи, дістала комплект білизни та ковдру і поклала на диван.

— Ось, користуйся. Подушка тут є.

— Ще раз дякую.

— Добраніч.

— Навзаєм.

«Чи ти ба, який чемний! Невже такі хлопці ще бувають на світі? Може, він якийсь мандрівник у часі?» — думала Іра, вмощуючись у своєму ліжку. Вона розпустила волосся і з насолодою опустила голову на подушку, потім випадково ковзнула рукою по своїх ногах. Ого, яка стерня! Іра присоромлено прикрила очі рукою. А якщо Вадим те все бачив? Вона роздратовано перевернулася на інший бік. «А якщо бачив, то й що? Чи й не все одно! Мені з ним телят не пасти, і дітей не хрестити. До того ж в кімнаті було напівтемно, нічого не видно», — заспокоїла себе дівчина.

Іра довго не могла заснути. Було чутно, як хлопець повернувся до вітальні, а згодом вимкнув телевізор. Нарешті настала повна тиша. Місячне світло м'яко падало на письмовий стіл крізь мереживну тюль. Дівчина навмисно не закривала вікно занавіскою, бо не любила повну пітьму. Але сон все не приходив. Вона вже порахувала триста баранів, і робила самомасаж голови, але не спалося. Врешті-решт Ірі таки вдалося склепити повіки. Та ненадовго. Надворі розгавкалися собаки. Спочатку одна, потім інша. Потім сполошилися, здається, всі пси на кутку. Дівчина вилаялася про себе. Тільки почала засинати, і от знову. Хвилин десять стояв шалений гавкіт, поки нарешті все вгамувалося. Іра з полегшенням зітхнула: нарешті блаженна тиша. Та насолода спокоєм тривала недовго.