Розділ 4

Розділ 4

— Костя! Костя-я-я! — закричала Іра під двором у друга. Вона ніколи не любила такий спосіб когось кликати, але робити було нічого. Телефонувати Кості було нікуди, але знадобився він терміново.

З хати вийшла його мама.

— Це ти, Іро? А Костя ще спить.

— В такий час? Тьоть Люди, розбудіть його, будь ласка, — попросила дівчина, визираючи з-за паркану.

Незабаром Костя таки вийшов. Він на ходу потирав заспані очі та протирав окуляри об свою сорочку..

— Привіт. Давно тебе не видно було...

— Так вже сталося. Чуєш, Костю, в мене така справа до тебе... делікатна.

— Кажи, — хлопцю нарешті вдалося впоратися зі своїми окулярами, і він начепив їх на свого тонкого, загостреного носа. — Ти просто так не приходиш, завжди тобі щось потрібно.

— Чи немає в тебе пристойного одягу... ну такого, що ти придбав, але не носиш, або такого, який тобі вже не потрібний?

— Що? Одяг? А навіщо тобі? — Костя зі здивуванням запустив п'ять пальців у своє давно відросле волосся.

— Ну не питай поки, навіщо, — Іра вчепилася в рукав його домашньої картатої сорочки. — Дуже треба пара штанів і пара футболок. Я тобі навіть гроші заплачу.

— Добре, вважай, що тобі пощастило. Нам тітка нещодавно посилку з Німеччини прислала. Там було кілька речей, дещо завеликих на мене.

— Неси! — наказала дівчина, похитуючись від нетерпіння на носках своїх кросівок.

Через дві хвилини Костя виніс пакет з майкою, футболкою, спортивними та джинсовими штанами.

— Джинси то мого брата. Все одно їх не носить, — хлопець передав пакет подрузі.

— Скільки я винна?

— Та ніскільки. Бери, поки дають.

— Дякую, Костю. Я знала, що ти найкращий. Але це ще не все.

— А що ще? — насторожився друг.

— Візьми гроші, — Іра впихнула до його долоні кілька зім'ятих купюр. — Купи в магазині пару чоловічих трусів і шкарпеток. Мені соромно таке купувати. Продавчиня на все село рознесе.

Костя зняв окуляри і знову заходився їх протирати.

— Ти мене дивуєш все більше І більше. Тільки не кажи, що приїхав твій брат, а свої речі забув вдома. Чи ти безхатька прихистила?

— Ні те, ні інше. Але зерно правди в цьому є. Я тобі пізніше розповім, зараз я не можу тверезо мислити. Ну що, ходімо до магазину? — Дівчина стисла кулаки і з благанням подивилася на друга.

— Ну ходімо, якщо ти цей бенкет оплачуєш, — він заснув руки до кишень і рушив вулицею. Іра ледве встигла за його широкими кроками, ще й котила велосипед поряд з собою. Добре, що магазин знаходився неподалік.

— Ти ще навчаєшся? — запитала дівчина, аби перервати мовчанку.

— Так, ще рік залишився. Ось на вихідні до батьків приїхав.

— Стривай, а що сьогодні за день?

— Субота. Ти що, зовсім в днях загубилася?

— Та мабуть, — Іра була зовсім ошелешена. Вона зовсім випала з життя, добре, що знала, що на календарі вересень. Так недовго й осінь за весну прийняти.

Перед магазином Костя зупинився.

— Постривай, а якого розміру тобі труси потрібні?

Дівчина застигла. А й справді, якого? Вона намагалася уявити бабусиного гостя і як він виглядав: трохи вище середнього зросту, спортивної статури і точно не дистрофічний. Звідки їй знати, яка білизна йому потрібна? Потім Іра оглянула з голови до ніг високого, худорлявого Костю і сказала:

— Бери як на себе, тільки на розмір більше.

— Я зрозумів, що нічого не зрозумів, — мовив друг, почухавши маківку.

— Так, і на додачу шльопанці візьми. 43-го розміру. Ні, краще на всяк випадок 44-го. Все, іди.

Дівчина хвилин десять чекала під магазином. Нарешті Костя вийшов і простягнув їй ще один пакет:

— Тут все, що ти просила. Здача всередині.

— Дякую тобі. Буду тобі винна послугу.

— Та забудь... Це дрібниці, — друг на мить замовк, а потім несподівано запитав: — Я чув, що ви з Артемом розійшлися... Не знаю, чи поспівчувати тобі, чи порадіти за тебе.

Іра судомно ковтнула. В горлі утворився колючий клубок, який заважав диханню.

— І звідки ти це дізнався? Ми ж не в Гайовому весь час жили, — намагаючись максимально тримати себе в руках, запитала вона.

— Здогадався. Я чув, що на минулих вихідних Артем приїздив до бабці з новою дівчиною.

Дівчина заціпеніла, закусивши пухку губу. Це ж треба, вже й до бабусі привіз знайомити! «А що, якщо вона в нього вже давно була? І Артем мені давно зраджував?...». Ця неприємна думка вибила її з рівноваги.

— І... що там за дівчина? — розтягуючи кожне слово, запитала дівчина.

— Та якась Оля. А ще я чув, що вона не сподобалася бабусі Артема, — зауважив Костя.