Розділ 31 Краще гірка правда, ніж солодка брехня

Пройшло 15 років відтоді як Гаррі Поттер вбив Асторію Мелфой, щоб таким чином здолати Волдеморта. Так, вам не почулося! Він такий же  вбивця, яким був Той, чиє ім'я перетворилося на попіл так само як і ганебна плоть, котра не мала душі. Його руки в крові, але цьому є виправдання?! Він діяв в інтересах жінки, яка просто хотіла захистити свою дитину. Захистити ціною власною життя. Неважливо, як повільно ти йдеш, поки ти не зупиняєшся.

***

Нарциса, у волоссі якої виднілася сивина сиділа згорбившись у кріслі-качалці у віддаленій кімнаті цього непривітного маєтку, котрий віками живився слізьми жінок, які приходили сюди невістками.  Вона з болем та з неприкритим острахом згадувала той день, коли востаннє бачила Асторію. Знаючи, що йде на смерть вона була такою спокійною. І це лякало й захоплювало водночас. У такої маленької жінки, по суті дорослої дитини було напрочуд велике серце й сталева сила волі. Впавши вона обов'язково підіймалася, даючи відсіч всім  своїм страхам. Невже вона нічого не боялася? Не може людина бути безстрашною. Звичайно, що ні. Однак, коли ти стаєш матір'ю, то забуваєш, що таке боятися за себе. Віднині боїшся лише за дітей, яким віддала своє серце. І байдуже своїм чи чужим, бо всіх кого любиш стають рідними. 

— Ти знову просиділа так всю ніч? — схвильовано запитав Драко, якому також не вдалося заснути. Перед очима знову постав той день, коли його дружина пішла. Але пішла не від нього, а з життя. 

— Сьогодні роковини її смерті! Проте вона не прийшла у мій сон, бо ображена. Я би також на її місці злилася. Я ось цими руками прирекла Асторію на загибель. Чи маю право я спокійно доживати свого віку? —  присоромленим голосом каже Нарциса. 

— Мамо, я вірю, що вона не тримає на тебе зла. — спокійно промовляє Мелфой. 

— Синку, станеться щось погане. Вчора Скорпіус спитав мене чи  є нормальним, коли одружуються близькі родичі. Я попереджала, що це дівчисько зруйнує нашу родину. — жінка намагається розмовляти пошепки, тому що допитливих вух як і очей в цьому маєтку вистачає. Не можна, щоб дізнався Луціус, бо тоді він відмовиться від онука, як зробила це Белатриса зрікшися рідної сестри, коли та не стала на захист Волдеморта. 

— То була її остання воля. Я не мав вибору й пообіцяв, що подбаю про дівчинку. Я й гадки не мав, що між ними може щось зародитися. Але не можна допустити, щоб мій син зруйнував життя дівчини, яку я прийняв за дочку. Це безчесно, це аморально, це підло. — Драко палає у вогні безпорадності. Його душу рве на дрібнесенькі уламки, бо життя знову диктує йому вибір, який в результаті відбере чиєсь життя. Відбере знову?

— Зроби щось доки не пізно. Придуши це їхнє кохання між братом і "сестрою". — жінка дає синові пораду, вміло завуальовану під наказ. Вона прагне, щоб всі навчилися відповідати за свої вчинки, бо якщо цього не зробити, то вони не знатимуть ні смаку розплати, ні  смаку спокути.

— Я дозволю йому кохати кого він забажає. — каже Драко, прямуючи до дверей. 

— Сподіваюся ти знаєш, що робиш, сину! — тяжко зітхнула Нарциса й знову поринула у спогади. 

***

Скорпіус стиха поглядав як солодко спала Роуз. Її яскраво-золотаве волосся лагідно розвівав вітер. Хотів би хлопець замість того вітерцю грайливо пестити її обличчя своїми руками. Але не можна дозволяти собі кохати сестру. Про те, що Роуз не рідна ніхто ніколи й словом не обмовився. Одне тільки здалося дивним, інколи навіть підозрілим, бо ніхто в роду не міг похизуватися рудим хвилястим волоссям й веснянками, які скоріше прикрашали, ніж робили Роуз потворною. І щоб там не говорили, а для Скорпіуса його сестра була найпрекраснішою й найбажанішою. Але цього не можна говорити вслух, бо вважатимуть за розпусного психа, який схибнувся від кохання. Його кохання гріх?! Він не має права її любити! Але його, немов бісовою силою тягне до неї. 

— Я не заважаю? — спитав Драко підійшовши до сина поближче. У ньому він бачив юного себе. Не лише зовнішність перейшла до хлопця у спадок, але й впертий вольовий характер, який важко піддається перевихованню.

— Ти якийсь стурбований! Бабуся, знову наговорила всіляких нісенітниць.— зауважив Скорпіус, рвучко перевівши погляд на батька. 

— Вона вже добряче постаріла. Інколи старечий маразм дає про себе знати, однак дещо її хвилює настільки сильно, що вона перестала жити. Життя проходить повз твоєї бабусі. — Мелфой-старший вдивляється в світло-сірі очі навпроти намагаючись вивідати всі найсокровенніші таємниці. 

— Мабуть, їй знову привіділося, що я не так дивлюся на Роуз. — Скорпіус хоче придушити внутрішню паніку, але вона вміло бере над ним гору. 

— Здалося чи ні, то вже не важливо. Я довго збирався з думками, щоб розповісти всім правду. Але тепер, коли ти закохався в неї не можна більше мовчати. Роуз не твоя рідна сестра. Ви не пов'язані кров'ю. Твоя мати  у свій час врятувала від Пожирачів грифіндорку,  яка була найкращою подругою того самого легендарного хлопчика, який вижив. Звичайно, що мова йде про Гаррі Поттера, Герміону Ґрейнджер  й Рональда Візлі, який є біологічним батьком моєї чужої дочки. Але це нічого не міняє. Вона стала мені рідною. Я її сильно люблю, але ти любиш набагато сильніше. Не опирайся своїм почуттям. Просто визнай, що кохаєш свою названу сестру.—  Драко полегшенно видихає. З його плечей нарешті спав цей тягар, який доводилося нести на собі цілих 15 років, бо він пообіцяв своїй Асторії, що зможе полюбити Роуз, як власну дитину. Іноді здавалося, що він любить її навіть більше за рідного сина, але то лише думка когось зі сторони. Мелфой ніколи ні в чому не розділяв дітей. Вони від самого початку були на рівних й такими залишаться надалі. 

— Я здогадувався. В нашій родині  апріорі не могла народитися така конопата. — засміявся Скорпіус. 

— Зате вона справжня. Цінуй це, синку. Врода швидко в'яне, розум з часом притуплюється, але душа коханої – це той безмежний океан, в котрому ти захочеш тонути щодня, щохвилини, щосекунди, не чекаючи порятунку.