Розділ 30 Той хто не боїться смерті, вмирає тільки один раз

 Як писав Уїнстон Черчілль успіх – це ще не крапка, невдача–це ще не кінець: єдине, що має значення, – це мужність продовжувати боротьбу. Але чи хотів Гаррі боротися?! Друга його сутність була слабкою, вона вже давно занепала духом, бо відчувала втрату за втратою. І цим втратам не було кінця! Проте він буде, якщо взяти себе в руки й подолати того, чия гнила душа пустила свою отруту всередину самого Поттера. Звичайно він не був винним у тому, що зло обрало його за свою жертву. Чому ж він не опирався?! Бо був дитиною? Ні, це тому що ворог був набагато сильнішим. Сильнішим морально, бо його душа давно згоріла заживо. А як відомо бездушним жити легше. Нехай навіть це життя примарне, але воно існує. Існує в його зболеній голові, тому що він сам є невід'ємною частиною цього чужого життя, яке впилося своїми щупальцями в його шкіру, проникаючи набагато глибше, ніж в душу. 

***

Лорд Волдеморт відчував, що його інша, якась світла частина вперто кричить, що не можна вбивати те, що було ним породжено. Але якщо він зараз дасть Поттеру право на життя, то вб'є себе. 
—  Володарю, що накажете робити? — спитала Белатриса, штовхаючи йому під ноги Драко. 

— Цей тупий дурень мені більше не потрібен. З нього ніякого толку. Однак йому дісталася напрочуд розумна й талановита дружина. Вона веде Поттера сюди. — Лорд Волдеморт починає голосно сміятися. Від цього сміху здригаються стіни, від цього сміху перестають битися серця тих, хто їх здавалося ніколи й не мав. 

—  Я завжди знала, що на це дівчисько можна покластися. -— зловтішається Белатриса й дарує  зневажливий погляд племінникові. Він нічого від неї не успадкував. Зовнішньо схожий на Луціуса, а характером пішов у Нарцису. Занадто слабкодухий! 

Двері у Великій бальній залі відчиняються. Попереду йде Асторія. Зараз вона впевнена у собі, як ніколи. Вона перестала ховатися й нарешті здійснить задумане. І байдуже, що заплатить високу ціну.  Їй не шкода померти заради свого кохання, заради того, що воно їй дало. Але вона не дасть темним силам забрати право кохати в інших. Сьогодні юна Мелфой покінчить з Лордом Волдемортом й відпустить свою образу на Драко, залишаючи лише кохання й біль, котрого воно їй завдало. А чи потрібно пам'ятати біль?! Чого вона не може відпустити його разом зі своєю жіночою образою? Чому не хоче стати бодай на одну секунду щасливою? Але вона щаслива. Щаслива, бо того болю завдав їй він, її коханий. Та хіба можна називати коханим того, хто залишає на серці рани не сумісні з життям?! 

— Я знала чого мій Володар бажає найбільше. —  мовила солодким брехливим  голосом дівчина. 

— Вчіться як потрібно служити. — Темний Лорд провів своїм холодним кістлявим пальцем по підборідді Асторії. Він тонув у цих зрадливих очах й не міг нічого з собою вдіяти. Вона його найбільше щастя й найбільша біда?! 

Ревність, наче підступна зміюка обвиває шию Белатриси, змушуючи тяжко дихати. Вона не бажала ділити Темного Лорда ні з ким, але ця хитра дівка на десять кроків попереду. І краще би вона ніколи не народжувалася або вмерла ще в утробі, бо вона вміло спалює за собою всі мости, прикидаючись вірною, коли насправді переслідує інші цілі. 

— Поттере, ти нічого не відчуєш. Обіцяю вбивати тебе ніжно. — Волдеморт бере Гаррі за шию, а потім відкидає, наче щось непотрібне, бо він дійсно лише річ, лише невдалий горокракс, який був випадково створений. Тобто, він помилка! Помилка, котру потрібно виправити. Виправити, забравши в одного з них життя. 

— Давай підіймайся. Це все на що ти здатний? Ти нічого не вартий без своїх батьків, які на марне пожертвували собою через такого лицемірного боягуза. —  Яскраво-червоні вузькі оченята Волдеморта починають недобре палати. Його внутрішня тварюка щосили рветься назовні. 

— Не смій вимовляти своїм поганим ротом щось про людей, яких ти підло вбив. Ти забрав у мене все, але тепер настав мій час тебе знищити. — Гаррі наставляє свою паличку на Асторію. Він нарешті усвідомлює, що бачить у ній свою матір. Що її смерть то не примха, а спасіння. Спасіння не однієї душі, а тисячі душ.

— Що ти робиш, Поттер? — Драко намагається вирвати свою руку з руки Нарциси, яка знає,що зараз відбудеться. На жаль, тут вона безсила й разом з тим безмежно вдячна, бо ніколи не сумнівалася у почуттях Асторії до Драко. Вона дійсно ладна за нього померти. 

— Авада Кедавра! — з болем викрикує Гаррі, наставляючи паличку на Асторію. Він знає, що до кінця своїх днів не зможе собі цього пробачити, але її очі, ніби промовляють, що він вчиняє правильно.

— Асторіє! Чому? За що? — Драко відштовхує від себе місіс Мелфой й кидається до тіла дружини. Вона ще дихає, але смерть – річ невблаганна. Вона не чекатиме вашого дозволу, щоб закружляти з вами у танці. 

— Я твоя, бо ти в мені. — Асторія бере руку Драко й кладе собі на груди, в те місце, котре через через хвилину покине душа. 

У них є лише хвилина. Така безжалісна й така коротка. Що він зможе сказати їй за  цю хвилину?! 

— Ти не повинна була бути моєю. Але я щасливий, що я міг тебе кохати. І я ніколи не зраджу знову це кохання. Більше ні одна жінка не поселиться в моєму серці. Ти для мене єдина, моя кохана. Моя Асторія. Чуєш, моя! — шепоче Драко, відчуваючи як серце сутужно б'ється в конвульсіях. 

— Я кохаю тебе! —  каже Асторія. Їхні очі зустрічаються, неначе вперше, але тепер востаннє. Вона робить свій останній подих і відпускає свою душу подалі від цього грішного світу. 

— Будь ти проклятий, Поттере! Треба було тебе тоді вбити, тому що ти вбив мою надію. Моє спасіння залежало від неї. — Темний Лорд вибиває з рук хлопця чарівну паличку, щоб обеззброїти його та нанести останній удар у відповідь. Нанести у серце, а не в спину як це зробив цей шмаркач. 

— Володарю, Ви не можете просто його вбити. Чи не правильніше буде кинути його до темниці, щоб він добряче ослаб. — говорить Северус, затуляючи Гаррі собою. Він намагається виграти для них всіх трохи часу.