Розділ 13 Я даю тобі непорушну клятву

Кохання буває з різними присмаками й відтінками. Кимось володіє жагуча пристрасть, яка переростає у шалений вогонь небачених почуттів, комусь достатньо теплих обіймів коханої людини, щоб відчувати себе в безпеці, а хтось просто щиро прагне поєднати свою долю з тим кого вибрало серце. Варіантів є безліч. Проте Драко Мелфой твердо вирішив кохати одну єдину, кохати, ту яка стане йому дружиною, яка знову довірилася, принесла в жертву свою гордість, розтоптала свою гідність і йде за нього заміж. Йде заміж за такого боягузливого хлопця, який не може опиратися дурнуватим аристократичним правилам його сім'ї, яким відтепер повинна слідувати Асторія, бо стане тінню майбутнього чоловіка, горітиме разом з ним в пеклі, розплачуючись за хворобу, що зветься коханням.

***

Оскільки Асторії Грінграс ще не було і шістнадцяти років весілля вирішили трохи відкласти. Нарциса боялася, щоб майбутній спадкоємець не був кволим, тому що занадто юна мати  — це прямий шлях до загибелі дитяти ще в утробі. До того ж різні чутки ходили про сім'ю  Ґрінґрасів. Мовляв, вони прокляті й через це молодша дочка слабка здоров'ям і куди гірше безплідна. Такі висловлювання на адресу майбутньої невістки неабияк спантеличили міссіс Мелфой, тому вона не поспішала з підготовкою до весілля. Чекала більш слушного моменту, розповівши про свої здогадки Люціусу, який переконав її у, тому що вже зовсім скоро вони почують дитячий плач, який належатиме їхньому дорогому і такому бажаному онукові. Слова чоловіка заспокоїли Нарцису і жінка покірно очікувала дня Народження Асторії, після якого вона матиме право йти до вівтаря у супроводі батька, щоб стати дружиною Драко.

***

Пройшов цілий рік. Це було складне випробування на терпіння не лише зі сторони Драко Мелфоя, але й Асторії. Вони вмирали одне без одного, не могли спокійно дихати, їхні серця зупинялися кожнісінького разу, коли вони розлучалися як тільки дівчина поверталася до себе додому. Чорт забирай, чому не можна, щоб вона жила разом з ними, щоб він бачив її сонячну посмішку зранку, щоб відчував тепло її рук, щоб тонув в глибині її очей і щоб кохав не на відстані?! Відповідь банально проста. Треба слідувати правилам й традиціям їх шанованої родини. Не можна робити, що заманеться тільки, тому що безмежно закоханий. І Драко це чітко усвідомлював, вже затямив, що почуття річ другорядна, тому поводить себе стримано, рішення приймає виважено і не бачиться з Асторією вже декілька тижнів. Тільки в переддень весілля він вручає їй фамільну тіару зі смарагдами й ніжно цілує в лоба. Вже завтра вони поєднають свої долі, їхні життя ще тісніше переплетуться, тіла і душі зіллються воєдино, кохання розквітне ще більше, стане ще сильнішим і ніхто не зможе розлучити їх. Ніхто, окрім Лорда Волдеморта, який смикатиме за мотузки своїх вірних ляльок, нагадуючи, що вони його власність, що цей шлюб побудований виключно на вигоді і що майбутні нащадки цього роду будуть належати йому, тому опиратися марно.

***

Ранок в Мелфой-Менорі починається з того, що на задньому дворі встановлюють металеву білосніжну арку, прикрашену ліліями, фрезіями й трояндами. Легкий, невимушений аромат квітів змушує Нарцису згадати день її власного весілля. Жінка пам'ятає як йшла під руку з батьком, боячись спіткнутися через те, що шлейф її сукні був занадто довгим. Пам'ятає вираз обличчя Луціуса, коли той взяв її за руку і вони обмінялися весільними обітницями. Прекрасні були часи, хоч і спогади напрочуд болючі, адже всі ті слова з роками забулися. Тепер вся надія лише на Драко. Настала черга її сина поклястися у вірності Асторії, зробити цю жінку могутньою, гідною їх прізвища. Такою ж гідною як колись була Нарциса, яка зробить все від неї залежне, щоб цей союз приніс свої плоди, які так потрібні Темному Лордові, які потрібні, щоб очистити цей світ від брудної крові.

***

Асторія майже не спала. Ніяк не могла стулити очей. Незвична атмосфера, яка панувала в стінах Мелфой - Менору трохи лякала дівчину. Ця тиша наче вбивала все живе. Ніде ні душі. Вона сидить біля вікна у цілковитій темряві й просто чекає ранку. Чекає, коли до гостьової кімнати увірветься Дафна, щоб допомогти з зачіскою, з сукнею, макіяжем, прикрасами, тому що Асторія геть розгублена. У неї все падає з рук. Просто нервує. Передвесільна лихоманка. Таке буває. Забула навіть як це дихати нормально. Але скоро відпустить. Як тільки опиниться в обіймах Драко, він назве її дружиною вона заспокоїться, прийде до тями, перестане панікувати, хоча це скоріше внутрішнє, зовні абсолютно спокійна, обличчя воскове, наче несправжнє, рухи стримані як і личить представниці чистої крові.
Проходять години. Час тягнеться повільно. Проте, коли світає втомлена Асторія без сил падає на ліжко. Її ноги стають ватними, очі злипаються, але спати не можна, бо проспить власне весілля. Сильно ляснувши себе по лобі дівчина потирає його рукою. Мабуть, перестаралася. Головне, щоб не залишилося синця, бо це зовсім не прикрасить образ нареченої, а зіпсує його. Вставши з ліжка Гріграсс молодша підходить до старовинного дзеркала у віддаленому куті кімнати й уважно роздивляється своє відображення. Синців не виявлено. Зате, на пів обличчя розпливлися синьо-фіолетові кола під очима. Як сказала б Дафна треба вчасно лягати спати, щоб вранці прокинутися красунею, а не замученим чудовиськом. Шкода, що Асторія цією порадою знехтувала і тепер схожа на примару. Чи захоче Драко одружуватися з такою? Дівчина відходить від дзеркала і починає сміятися собі під ніс. Цю картину споглядає Дафна і спокійно видихає. Вона то думала, що сестра заливається слізьми, тому що скоро попрощається зі свободою, але тій весело. Нарешті добрий знак. Вдосталь наплакалася через цього Мелфоя. Досить. Пора бути щасливою.

— Бачу настрій в тебе піднесений, сестричко! Чи бува, не збожеволіла? — слизерінка підбігає до сестри і обіймає її. Обіймає так сильно, наче бачить востаннє, наче прощається. І в чомусь вона права. Тепер все зміниться. Чи на краще ці зміни?