Розділ 9 Доленосне рішення

Найнебезпечніший ворог людини — вона сама! З цим "ворогом" ділиш не тільки місце в ліжку, а й душу віддаєш, буває, що всю без залишку, бо одна частина тебе набагато слабкіша за іншу, сильнішу, могутнішу, підлішу. І чинити опір немає сенсу. А може, і є? Але все одно багато хто не може боротися сам із собою, тим паче поодинці. Доводиться шукати владних союзників, вірних партнерів і супутників життя, щоб полегшити тягар своєї ноші. Полегшити важкість свого життя, нехай і не настільки нелегкого, як може здатися на перший погляд. Візьмемо, наприклад, Мелфоя молодшого. От чого йому не вистачає в цьому житті? Він дитя, яке виросло в розкоші, не знало прикрощів і втрат. Але чи все так ідеально, як здається? Чи панує в цій сім'ї любов і розуміння? Чи долюблений він батьками, чи право називатися єдиним спадкоємцем вище любові? Стільки запитань, а відповіді поки що не знайдено. Вони загубилися в часі, були стерті з пам'яті власників, заховані в найпотаємніших глибинах душі, на самому дні, де їх не дістати.

***

Після прибуття в Мелфой-менор Драко одразу ж попрямував побачитися з матір'ю. Вона була останнім часом нервовою, надто стривоженою тим, що насуваються зміни і, вочевидь, не найкращі для їхньої родини. Темний Лорд просто душить своїм впливом, наганяє почуття страху, готовий у будь-який час скинути небо їм на голови. Але Люціуса це не лякає. Для нього всі душевні муки і терзання дружини з цього приводу - марна трата часу. Все буде так хоче Лорд Волдеморт, їхній єдиний і незмінний  Повелитель. Хай буде Його воля виконана. Виконана сповна. І Драко, будучи копією свого батька, тієї самої думки, дотримується тих самих поглядів. 

Він ніколи не зрадить Темного Лорда. Не зрадить навіть заради любові, бо любов минає, забувається, а влада, якою щедро може обдарувати Самі Знаєте Хто, вічна. Вона незмінно жорстока, незмінно прекрасна по-своєму, але часом така далека для Драко. Він так хоче урвати собі хоча б шматок, такий ласий, до болю солодкий і вабливий. Хоче бути першим серед цього темного збіговиська, щоб його шанували і щоб боялися. Боялися не через легендарне прізвище, а через те, що його любить Лорд Волдеморт. Саме це хлопець жадав побачити в дзеркалі Еінелайж. Саме ці прагнення сина догодити Темному Лорду так лякають Нарцису. Щось зловісне жінка в усьому цьому відчуває. Відчуває, як зло проникає в кожен куток цього будинку, вселяється в усіх, хто живе тут. Точніше, існує, бо життям це назвати складно. Постійний страх, постійний ризик, постійний вибір, зроблений з примусу. Але така їхня доля. Доля тих, хто пов'язаний священними родинними зв'язками  з Мелфоями.

Так було в усі часи. Жінки, які потрапляли в стіни Малфой-менора, боролися з власними забобонами, боролися самі з собою заради того, що називали сім'єю. Сім'єю, найчастіше збудованою батьками, бо вигідне заміжжя — вже половина успіху як для доньки, так і для всіх членів родини. Але чи було удачею для Нарциси стати дружиною Луціуса, такого холодного, такого безсовісного і вельми боягузливого за натурою? Можливо, тепер вона про це думає набагато частіше, ніж у юні роки. Тепер вона, насамперед, мати, яка прагне всіма способами захистити свою дитину. Захистити від напастей, уберегти від помилок, врятувати від поганого впливу. І вона це зробить. Не дасть синові згоріти, відвоює для нього право на інше життя, щасливіше. А щасливим життя може бути, якщо в ньому буде людина, здатна підтримати, підставити своє плече, здатна на самопожертву заради благополуччя сім'ї.

І немає кращого способу привести таку людину в життя палко коханого сина, ніж раптово одружити його. До того ж запрошення кандидаткам уже вислано, а Нарциса нічого змінювати не любить. Вона хоче якнайшвидше вирішити цю справу з одруженням, трохи заспокоїтися. Тому, коли Драко входить у вітальню, жінка жестом руки просить сина сісти навпроти й уважно вислухати все те, що вона скаже.

 — Драко, виглядаєш вельми втомленим. Що турбує тебе, синку? — На, обличчі Нарциси читається занепокоєння. Вона подумує піддати сина тортурам, щоб влізти в його думки, але вчасно зупиняється. Таке збочення не для неї. Крайня жорстокість — не її стиль.

—  Мамо, це точно не те, що ти хочеш мені розповісти. Що відбувається? — Драко не показує того, що йому вкрай неприємна така поведінка матері. Ця надмірна опіка переходить усі межі. Хлопець не бачить у цьому здорового глузду. У голову закрадаються думки, що Нарциса збожеволіла від своєї материнської любові, що зациклилася на ньому, що все її життя зупинилося з появою сина на цей світ.

— Я хвилююся за тебе. Те, що ти робиш, знищить тебе. Не будь таким необачним. Спробувавши один раз, уже не зможеш зупинитися! — місіс Мелфой встає з дивана і стає біля каміна, обернувшись до сина спиною. Зараз вона не хоче зустрічатися з ним очима, боїться побачити там те, що бачила в очах Темного Лорда, боїться побачити лише мляву гримасу на його блідому обличчі.

— Дорога мамо, тобі нема про що хвилюватися. Цей шлях визначений мені небесами. Від самого народження це було моєю місією. До цього моменту я був лише твоїм сином, але тепер ближче за всіх мені Повелитель. Він потребує мене, а я його. Зрозумій і прийми мій вибір. А якщо не можеш цього зробити, то відійди вбік і не заважай. — Мелфою не хочеться бути грубим із матір'ю, але цього вимагає ситуація, тому що так для матері буде краще. Краще бути подалі від того, що відбувається, жити своїм життям, не марати свої руки в бруді та крові.

— Якщо ти вирішив іти до кінця, то тобі потрібен той, хто підтримає тебе, хто не кине тебе, хто стоятиме за тебе горою, той, хто стане твоєю тінню, твоєю розрадою і тихою гаванню. І кращої людини, що підходила  би під цей опис, ніж вірна дружина, годі й шукати. Тому я взяла на себе сміливість і вирішила якомога швидше знайти для тебе наречену. Не хвилюйся, всі клопоти я беру на себе. Завтра у нас буде звана вечеря. На неї я запросила всі чистокровні сім'ї, які мають доньок твого віку і трохи молодших. Ти потім мені ще подякуєш, Драко! — Нарциса нарешті відриває погляд від полум'я в каміні й обертається до сина обличчям, шукаючи в його очах розуміння, якого їй бракує.