Ця густа бурлескна фантазія - ризик для читача. Її текст
не має подобатись та ще й потребує і вимагає уваги. Він не
стерпить швидкого, поверхового, безуявного читання і
може «перемолоти» того, хто не готовий.
Людина архетипічно уникає зустрічі з «темрявою»,
але відверто жахається усвідомлення справжньої пітьми у
собі. Не боїться світла, а лише того, що воно здатне
підсвітити, знову ж таки - людську справжність цілісно, із
власними вадами.
Що усвідомилося першим - темне чи світле? Темне.
Еволюційно людина зіткнулась із випробуваннями
раніше, ніж дотямила до вдячності «світлу» за те, що вони
минули або обминули її.
Темна частина української міфології та побутове магічне
мислення слугують свідомим і підсвідомим мотиватором
самозбереження:
у болоті водяник - не ходи;
у лісі перелесник - уникай улесливих обіймів;
у дорозі чужинець, циган - не спиняйся,
у річці русалка - стережись глибини;
у пеклі чорт - не гріши;
самотня жінка - минай,
а ще й красива - то, відьма… краями обходь!
А як подивитись на міфологічних створінь
людським оком? Чи не побачимо там людське?
Наші страхи, бажання, пристрасті й причуди?
Я приймаю культурну еволюцію та існування її логічно
вірних блоків у процесі розвитку людської свідомості.
Навіть тих, що не можуть існувати насправді, якщо не
визнавати реальністю саме уявне, створене і пояснене
феноменом віри. Я приймаю «апорію» як логічну, вірну
мисленнєву конструкцію, що не може бути втіленою в
життя як реальність, а здоровий глузд - як найбільш дієвий
інструмент ореальнення.
Але це не недолік і не чеснота. Це - точка входу.
Сумнів - іскра розуму. Людина знаходиться між трьома
уявними, переплетеними світами - пеклом, небесами,
та земним життям…
Тож питання сильне, складне й каверзне:
«Чи наважишся ти запалити свічку
і внести світло в себе?»
І жодних запитань, коли… доєднаєшся до
переляканого натовпу, де багато свічок,
а світла - немає…
Мельник-Вітрило
Відредаговано: 21.04.2026