Тея та Лея – хоробрі збирачки меду.
Як ми знаємо у Гамбаболя біля хатинки є невеличка пасіка, живе там багато бджілок які невпинно трудяться та дбають про навколишні сади, запилюючи квітки які віддячують їм смачним медовим нектаром.
І ось історія про двох бджілок, які народились весною якраз перед цвітінням садків. Звали їх Тея та Лея, дві юні бджілки-подружки, які старанно готувались до свого першого вильоту, відвідуючи бджолину школу де навчались усіляким бджолиним наукам : вміння танцювати (так, саме танцювати, адже через танець бджілки передають знання про квіти, про відстань до квітучого саду, та багато іншого), також потрібно вміти літати відчуваючи подих вітру, знання про різні квіти де можна набрати нектару, та багато інших наук які важливі та потрібні …
Були навіть уроки фізичної культури, молоденькі бджілки учениці робили перші обльоти навколо свого будиночка який називається вулик, щоб зміцнити крила та запам’ятати дорогу до дому. Хоча вулик напевне схожий на місто де живе тисячі бджіл які мають свої зобов’язання та певну роботу : охоронці, няні годувальники, вчителі, розвідники та багато інших. І ділиться вулик на вулиці які пролягають між щільниками налитими медом та пергою улюбленою їжею бджіл.
Аж ось настав той довгоочікуваний день, якого так нетерпляче чекали випускниці Бджолиної школи, він так і називається« День Першого вильоту».
- Ти хвилюєшся ?,- запитала Лея у Теї, - намагаючись бути спокійною та розважливою, хоча її крильця теж тремтіли від нетерпіння в очікуванні свого першого самостійного вильоту.
- Трішки, я боюсь, але я зможу перебороти свій страх,- рішуче відповіла Тея розправляючи крильця.
- Тоді мерщій за мною, - весело викрикнула Лея, - сусідня вулиця уже в повітрі, наздоженемо їх
Тея рішуче вдарила крилами аж загуділо біля неї й помчала за подругою, яка вже піймала вітер і влилась у потік тисяч інших бджілок які снували від саду до вулика.
- Я тебе наздогнала, - радісно вигукнула Тея порівнявшись з подружкою, - ще трішки й буде квітучий сад, я чую пахощі медових квітів.
- Лови вітер, подруго, нехай несе нас до медових рік,- засміялась Лея – і ще дужче затріпотіла крилами.
Так весело перегукуючись вони підлетіли до старого яблуневого саду який аж пінився від цвіту та буяв пахощами незібраного меду. Дві подруги вже давно обігнали інших бджілок і намагались обрати найкраще наймедовіше дерево, з найкрасивішим цвітом в якому в якому сховані краплини нектару.
Ось туди, давай за мною, я знайшла,- Лея зробила крутий віраж у повітрі та майнула до одинокої яблуні рясно вкритої біленькими квітками, - тут найбільше меду, це буде наше місце.
Маленькі серця забились швидше у передчутті, ось і нарешті принесемо перший мед до вулика і нами будуть гордитися наші вчителі. І тільки Тея примірилась сісти на розкішну квітку, як почула :
- Бережись, Оса, - це Лея схопила її й затягнула під листок.
- Де вона ? – злякано прошепотіла Тея.
- Прислухайся, як грізно гудить, над нашими квітами, зараз її побачиш,- відповіла Лея.
І справді, над гілкою де сховались дві бджілки злісно кружляла величезна жовто чорна оса, грізно клацала великими жвалами то поводила жалом, злість розпирала її, і вона шукала двох нахабних бджілок які зазіхнули на її володіння.
-Ой, лишенько, як же страшно, яке в неї велике жало та і ще отруйне,- майже плакала Тея, вона добре пам’ятала уроки в бджолиній школі. Де їм розказували про злодійкуватих ос, які вбивають все на своєму шляху та тільки й думають як би вкрасти трохи меду, чи наробити іншої шкоди.
- Вона нас загубила, ми у надійному сховку, можливо вона полетить десь в інше місце, і ми втічемо,- заспокоїла подругу Лея, яка теж була добряче налякана.
Але ж там інші бджілки, і вона загризе когось своїми страшними щелепами,- прошепотіла Тея.
- Ми повинні її зупинити, щоб ця злодійка не наробила біди,- після хвильки мовчання вирішила Лея, - Але ж як це зробити ?
- Ми щось придумаємо, ми ж найкращі випускниці Бджолиної школи, - заспокоїла подругу Тея.
На деякий час подруги затихли, прислухаючись не чути серед шелесту листя, грізного гулу страшної Оси.
- Дивись павутина, на нижніх гілках під нами,- тихенько заговорила Тея,- ось туди трохи лівіше там ще краплинка роси виблискує на сонці. Бачиш ?
- Бачу, але як це нам допоможе?,- відповіла Лея
- Я пам’ятаю, як нам розповідали, що в павутинні не всі павутинки липкі, деякі й до них можна доторкатись.
- І що?,- не могла второпати Лея.
- Потрібно прогризти посеред павутиння дірку, через яку можна пролетіти тобі або мені, а дурна оса нехай влетить у липкі ниточки та заплутається там,- розказала про свій план Тея,- але потрібно зробити це обережно, що б не розбудити Павука який тільки й чекає на здобич.
Гарний план, - нарешті зрозуміла Лея, - ти прогризеш павутину, щоб я могла пролетіти крізь неї не зачепивши крилами, а я заманю Осу в пастку.
Тея обережно подивилась навкруги й прислухалась, Оси не було видно і чути, наказала Леї, щоб пильнувала навкруги та злетіла до павутини. Де пильно обдивившись майже невидимі ниточки, що були натягнуті між двома гілками визнала які павутинки не липкі почала розгризати дірку, щоб крізь неї могла пролетіти Лея не задівши крильми, і не втрапити у пастку.
Лея яка пильно охороняла Тея дивилась навкруги нарешті та побачила Осу, яка не полишила своїх зловісних намірів кружляла над деревом, клацаючи щелепами. Їй було дуже страшно, але вона не могла підвести подругу, тому розім’яла крильця і чекала сигналу від Теї.
- Ще трішки й ти попадеш у тенета такого ж хижака як ти, зла Оса,- казала до себе мужня бджілка переборюючи страх.
Тея яка закінчила перегризати павутинку, вирішила подати сигнал Леї, але щоб голосно не кричати почала танцювати, в танці розказуючи що вона закінчила свою роботу і потрібно виконувати наступну частину хитрого плану.
Лея, побачила танок і пильно стежила за рухами напарниці.
- Ага, Тея танцює вона показує мені напрямок,- ось вона пройшла по колу тріпочучи крильцями, тепер завмерла склала крила, трішки ними потріпотіла, покрутилась на місці, - Лея зрозуміла куди потрібно летіти та що безпечний прохід майже у центрі павутини, але трішки лівіше краплинки роси. Вона видихнула, розправила крила і стрімко знялась у повітря де у висоті їх чатувала злодійка Оса.
- Я тут, спіймай мене, спробуй дожени,- щосили репетувала Лея, забувши про свій страх, відчуваючи як сміливість наповнює її серце.
Оса, як побачила таке зухвальство, заскреготіли жвалами, і так грізно загуділа, аж цвіт з дерев почав обсипатись, і рвучку перекрутившись у повітрі кинулась на маленьку нахабу.
- Я тебе зжеру, закусаю, зажалю,- аж хрипіла від злості розбійниця, кинувшись на Лею, яка уже чимдуж дременула у прогалину між листям де на павутині виблискували росяні каплі.
Тея, в якої від переляку аж затерп язик сховалась за листочком, і майже заплакала від жалю, щось то жовто-чорне чудовисько схопить її подругу і зжере.
Але Лей яка вже як здалось була на відстані двох крил від Оси, і ось-ось мала бути схоплена, зробила різкий віраж вліво і склавши крильця пролетіла в таємний лаз липкої пастки. А розлючена оса якій лють засліпила очі, з шаленою швидкістю влетіла в павутиння, що натягнулось і майже порвалось. Але ні, павутиння витримало, і міцно схопило розбишаку, яка почала борсатись та щосили махати крилами, заплутуючи у липкі ниточки себе ще більше, Оса від злості взялась гризти павутиння, але від цього стало ще гірше, вона тільки заклеїла собі щелепу та обплуталась так що її й видно не було.
Тея та Лея, перевівши дух не насмілились близько підлетіти до Оси, тому сиділи на гілочці на віддалі, і обговорювали пригоду.
- Ми молодці, тепер Оса не буде красти мед, і жалити бджіл охоронців у вулику. - сказала Тея, і ти така смілива, що заманила її у пастку.
- А ти розумна, що придумала план,- відповіла Лея. - я б сама не впоралась. А тепер давай за медом нас, мабуть, уже чекають.
І дві бджілки трудівнички, почали швиденько не минаючи жодної квіточки збирати солодкий нектар, який у вулику перетвориться на мед. Але це уже інша історія, яку вам обов’язково розкаже Гамбаболь колись одного тихого вечора.