Те,що він не міг контролювати

Розділ 1

АГАТА

Усе почалося зранку. Ранній підйом був важким, але я все-таки пішла в душ, а потім спустилася поснідати. На столі вже стояв мій сніданок: яєчня з вівсяною кашею та бутерброд з вершковим сиром і лососем.

Поснідавши, я пішла збиратися. Сьогодні я одягла чорні брюки, а на верх білу водолазку з жакетом, потім піджак і чорне довге пальто. Взулася в чоботи на підборах. Уже виходячи, я взяла ключ від автомобіля.

До офісу я доїхала швидко. Біля входу на мене чекав помічник.

- Агато, нагадую: сьогодні о десятій у вас переговори з Крістіаном Вороним, - повідомив він. - І, кажуть, він не любить, коли його змушують чекати.

- Тоді не будемо його розчаровувати, - відповіла я.

Коли до десятої залишалася хвилина, я ще сиділа у своєму кабінеті. Потім підвелася й пішла до дверей. Невеликим коридором я підійшла до переговорної й, зберігаючи незворушний вираз обличчя, відчинила двері.

Першим я побачила чоловіка, що сидів на стільці. На вигляд йому було років двадцять вісім. Міцної статури, карі очі, русяве волосся в укладці, чорний костюм сидів на ньому бездоганно. Щойно я його побачила, у мене з'явилося незрозуміле відчуття. Але я точно знала: це не страх, а щось інше.

- Добрий ранку, пане Крістіаном, - пробурмотіла я. - Можна вас так називати?

- Доброго ранку. Так, можна, пані Агато, - сказав він, і куточок його вуст ледь помітно здригнувся. - Я прийшов обговорити з вами одну пропозицію, від якої ви не зможете відмовитися.

- Ні, ви якраз помиляєтеся. Завжди є пропозиції, від яких можна відмовитися, - сказала я.

Він повільно відкинувся на спинку стільця й подивився на мене так, ніби я щойно підтвердила його здогад.

- Ви навіть не вислухали, - мовив він тихо.

- То кажіть, - я сіла навпроти й склала руки на столі. - Але попереджаю: у мене багато роботи, а ваша самовпевненість мене не вражає.

- Це добре, - усміхнувся він. - Бо я прийшов не вражати вас, пані Агато. Я прийшов запропонувати вам те, чого ви самі ще не усвідомлюєте, що хочете.

Крістіан дістав із внутрішньої кишені складений удвічі аркуш і поклав його на стіл, повільно присунувши до мене двома пальцями.

- Мені потрібна дружина, - сказав він так спокійно, ніби йшлося про оренду офісу. - На один рік.

Я кілька секунд мовчала, а потім розсміялася. Не стрималася.

- Пане Крістіане, ви помилилися дверима. Шлюбне агентство в сусідньому будинку.

- Я не помилився, - він навіть не всміхнувся. - Мій дід залишив спадок, і отримати його я зможу лише після одруження. Мені потрібна жінка, яка не закохається, не влаштує сцен і не вимагатиме зайвого. Ви, пані Агато, ідеально підходите.

- Лестить, - сухо відповіла я. - А чому саме я?

- Бо за два роки ви не пішли на жодну угоду, яка вам невигідна. Бо вашу фірму намагалися купити тричі, а ви тричі відмовили. - Він нахилився вперед. - І бо в мене є те, чого ви хочете найбільше.

Серце смикнулося, хоч обличчя лишилося незворушним.

- Нічого такого, чого б я не змогла отримати сама.

- Контракт на будівництво логістичного центру, - тихо мовив він. - Той, який ви програли минулого місяця. Він належить моїй компанії.

Я повільно взяла аркуш. Пальці були холодні.

- Це шантаж.

- Це пропозиція, - поправив він. - Від якої, як я й казав, ви не зможете відмовитися.

Я подивилася йому в очі. Карі, спокійні, і десь глибоко в них ховалося щось, чого я не могла прочитати. І саме це дратувало найбільше.

- Мені потрібен час подумати, - сказала я.

- Звісно. - Він підвівся й застебнув піджак. - До завтра. Але, Агато... - вперше він назвав мене без «пані», і від цього по спині пройшов холодок,- я вже знаю, що ви скажете.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше