Розділ 12: Дотик, як тиха обіцянка

Сутінки спускались на Трогір повільно, наче м’яка тканина лягала на місто. Небо над дахами набуло кольору стиглої сливи, а ліхтарі, які засвічувались один за одним, ніби шепотіли: «сповільнись, затримай цю мить».

Олександр і Богдана йшли поруч, не поспішаючи. Вона — в тонкій сукні, яка облягала тіло так, що з кожним її кроком він бачив, як вона ковзає по стегнах. Її волосся було зібране неакуратно, пасма спадали на шию, а очі блищали в світлі гірлянд, розвішаних над вуличками.

Він — у білій сорочці, лляних штанах і з тією усмішкою, яку вона вже навчилася читати: “я нічого не думаю — я просто є тут, зараз”.

Ресторан був на даху старого будинку — дерев’яна тераса, пара столиків, жива гітара і саксофон, лампи, що погойдувались від вечірнього вітру. Над ними вже розгорнулось небо — глибоке, темно-синє, всіяне зорями, які здавались трохи ближчими, ніж звично.

Вони вечеряли неспішно. Теплий салат із печеним сиром, біле вино, чорні оливки, тост із крем-сиром, шматок лимонного пирога на двох. Але не їжа була головною.

— Ти дивишся на мене, — сказала вона, витираючи губи серветкою, — ніби я вже твоє прощання.

— Я просто вчуся запам’ятовувати.

Вона простягнула руку, її пальці лягли на його. Тонкі, теплі, злегка охолоджені від келиха.

— Не думай про потім. Дай мені сьогодні повністю. Без решти.

— Я вже твій. Сьогодні. До останнього вдиху.

Вони повертались мовчки. Але в цій тиші було більше ніжності, ніж у будь-яких словах. Їхні пальці були переплетені. Їхні тіні — сплутані на бруківці. А повітря навколо — тепле, густе, просякнуте вином, ніччю і їхньою тишею.

Двері квартири зачинились м’яко. Їхні очі зустрілись у півтемряві. Вона не знімала сукні — стояла посеред кімнати, мовчки, з відкритими плечима і диханням, яке стало трохи глибшим.

Він підійшов повільно, поклав руки їй на талію, вказівними пальцями торкнувся тонких бретельок і спустив їх униз. Сукня ковзнула по її тілу й безшумно впала на підлогу. Вона залишилась перед ним — повністю оголена, як істина, яку не треба доводити.

Його погляд пройшов по її шиї, грудях, животі, стегнах. Вона дихала рівно, не прикривалась.

— Дивись, — прошепотіла вона. — Я хочу, щоб ти знав мене на дотик, коли мене вже не буде поряд.

Він підійшов ближче. Його руки ковзнули по її талії, спині, сідницях. Він обійняв її повністю — щільно, всім тілом, втиснувши її в себе. Вона доторкнулась до його шиї, потім поцілувала там, ніжно, без поспіху.

Він розстебнув сорочку. Вона — його штани. Їхні рухи були повільними, обережними, мов намагаючись не зірвати мить. Коли залишились оголені — не було і натяку на збуджену гру. Була присутність, глибока, як подих.

Він ліг на ліжко, витягнув руку, і вона повільно опустилась поруч. Повернулась до нього боком, доторкнулась чолом до його лоба.

— Можна я буду з тобою мовчки?

— Мовчання — це коли душа говорить.

Вона поклала ногу на його стегно, притулилась усім тілом. Її груди торкались його грудей, її живіт — його живота. Вони дихали в унісон. Його рука лягла на її стегно, друга — на спину.

— Я хочу тебе, — сказала вона майже беззвучно. — Я хочу... відбитись на тобі.

Він лише злегка посміхнувся, поцілував її в губи. В цей момент його руки ніжно лягли на спину і плавно зняли її бюстгальтер. Її руки блукали по його тілу, спині, затримуючись у волоссі. Коли вона відчула його руку на своїй нозі, по ній пробігли мурашки. Її руки плавно сковзнули до його трусів й почали повільно їх знімати. Олександр дозволив їй це самостійно зробити. Після чого його губи почали спускатися нижче поцілунками, він обережно зняв з неї трусики. Вона пильно дивилася за кожною його дією. Він дістав презерватив, одягнув на свій член і увійшов у неї повільно. Обережно. Так, ніби це був перший раз. Її тіло приймало його легко, в’язко, повністю. Вона не стогнала. Лише дихала глибше. Його подих — на її шиї, її — в його вухо.

Їхній ритм був повільним, глибоким. Його руки тримали її таз, її пальці — гладили його обличчя, проводили по щелепі, по губах. Вона цілувала його в щоку, в шию, в ключицю.

Він не поспішав. Її тіло приймало кожен рух, як подарунок. Її ноги розслабились, її стегна піддавались. Її оргазм прийшов глибоко — не гучно, не раптово. А як зітхання. Як краплі, що наповнюють келих.

Коли вона скінчила — не відвела очей. А тільки сказала:

— Дякую.

Він продовжив ще кілька хвилин. А потім злився з нею повністю. Скінчив глибоко, з коротким видихом, у напівзаплющених очах — спокій.

Після — вони лежали, не відриваючись. Її долоня — на його грудях. Його пальці — гладили її стегно повільно, по колу.

— Це було, як молитва, — сказала вона тихо.

— І я молився, щоб ця ніч не закінчувалась.

Її губи торкнулись його підборіддя. Потім вони обійнялись тісніше. І ще довго лежали отак. У мовчанні. У пам’яті. У дотику. Бо це була ніч, яку хотіли не прожити — а зберегти назавжди.