Розділ 7: День для себе і одного одного

Світло ранку зайшло в кімнату, як небажаний, але теплий гість — обережно, повільно, ніби боячись розбудити.

Богдана прокинулась першою. Вона не відкривала очі одразу, лише перевернулась на спину, натягнувши на себе край ковдри. Її тіло приємно нило — не від втоми, а від задоволення, від ночі, яка залишила по собі тепло між стегнами, м’якість у животі, і найголовніше — відчуття безпеки. Вперше за довгий час вона не хотіла тікати зі свого ранку.

Олександр спав поруч. Голий, укритий лише наполовину. Його обличчя було розслаблене, злегка небрите, з волоссям, трохи скуйовдженим від сну. Він дихав рівно, спокійно. Його рука мимоволі лежала на її животі, пальці злегка рухались уві сні, ніби шукаючи щось. Вона посміхнулась. Підсунулася ближче, притулилась лобом до його плеча, потім знову завмерла.

Минуло хвилин п’ять, перш ніж він ворухнувся, потягнувся, й його рука лягла повністю на її талію.

— Доброго ранку, — хрипко промовив він, навіть не відкриваючи очей.

— Дуже доброго. Я вже кілька хвилин насолоджуюсь тим, як ти спиш.

— Я ще ніколи не прокидався так приємно, — він розплющив одне око. — Наче прокинувся в кіно. В кадрі, де все — м’яке, біле і пахне дівчиною.

— Я пахну кавою, яку ще не зварила, — відповіла вона, облизуючи губи.

— Пахнеш тим, що мені хочеться повторити. Але не зараз. Зараз хочеться тебе просто... тримати.

— Оце правильно. Бо сьогодні я оголошую день лінощів.

Він підняв брову, повернувся до неї боком.

— І як це виглядає?

— Сніданок у ліжку. Потім фільм. Потім щось на кшталт обіду. Потім тиша, ще трохи тіла, але без обов’язкової пристрасті. І сон під вечір. Без пляжів, без маршрутів. Тільки ми. У піжамах. Або без.

— Погоджуюсь. Повністю. Я сьогодні навіть не хочу вдягати сорочку.

— Я сьогодні хочу бути... в тебе вдома. Хоча б умовно.

Вона встала, накинула його сорочку — трохи задовга, з запахом його парфумів і моря. І пішла на кухню. Він спостерігав, лежачи на подушці, як вона розливає каву по чашках, нарізає банани, витягує з холодильника грецький йогурт, мед, круасани й звичайно яйця для омлету. Її ноги босі, волосся трохи розтріпане. Але саме така — вона була найкраща.

— Ти мене балуєш, — сказав він, коли вона повернулась із тацею.

— Це не балування. Це правильний початок правильного дня.

Вони снідали, сидячи просто в ліжку, притулившись одне до одного, ділились їжею, іноді сміялись, іноді мовчали. Весь світ залишився за вікном.

Після сніданку — ковдра, подушки, ноутбук на колінах. Вона обрала фільм — легкий, з приємною музикою, у який не треба було “вдумуватись”. Просто — фоном до того, як їхні тіла знову знайшли одне одного. Не для сексу. А щоб доторкатися один до одного. Його рука ковзала по її стегну. Її пальці перебирали його волосся. Вони обіймались. Притискались.

В один момент вона підняла голову з його грудей і сказала:

— Я не хочу, щоб це проходило швидко.

— І не буде. Ми нікуди не поспішаємо.

— Просто в такі дні здається, що десь всередині щось загоюється.

— Так і є, Богдано. Ми зараз — не в реальності. Ми в зоні відпочинку для душі і шкіри.

Вона подивилась на нього — довго. І посміхнулась. Потім обійняла. Лягла на груди. І довго не говорила нічого.

До вечора вони навіть не виходили надвір. Лише відчинили вікна. Слухали чайок. Їли полуницю. Він грався з її пальцями. Вона по черзі торкалась його плечей, шиї, підборіддя — ніби вивчаючи карту його обличчя на пам’ять.

Це був день без потреби бути кращими версіями себе. Вони просто були. Голими. Напівсонними. І щасливими.

Коли вечірні тіні почали повзти по стінах, вона прошепотіла:

— Знаєш, ти не уявляєш, наскільки я цього потребувала.

— Тоді вважай, що я з’явився тут виключно для цього тижня.

— І робиш це на відмінно.