Розділ 5

Одинадцять років тому

З дня Святого Валентина минуло кілька днів, і я зовсім не збиралася нічого дарувати чи зізнаватися Натану в своїх почуттях. Усі в класі знали, що в нього була дівчина. Проте в шкільних коридорах пронеслася плітка: вони розійшлися. Через три чи чотири дні мої тодішні подруги буквально засипали мене підбадьореннями: «Елізо, це твій шанс! Напиши йому валентинку, ну ж бо, зізнайся!» Підліткова наївність перемогла страх, і я піддалася на ці вмовляння.

Я лише одного не знала: Натан уже встиг помиритися з нею.

Усе сталося на другому поверсі, прямо перед кабінетом хімії. Я не встигла й оком змигнути, як моя записка опинилася в руках Дарета Грейсона – найкращого друга Натана, головного шкільного хулігана, якого запросто вигнали б зі школи за постійні витівки, якби не його впливовий і багатий батько.

Дарет вискочив на середину коридору, піднявши мою валентинку над головою, і його голос, сповнений отруйної зверхності, прогримів на весь поверх:

— Ну ти й дурепа, Райт! Хіба не знала, що в нього є дівчина?! Яка ж ти жалюгідна!

Довкола вибухнув регіт. Десятки очей вп'ялися в мене, пропалюючи наскрізь. А поруч із Даретом стояв Натан. Він не сміявся. Він просто мовчки спостерігав за цим видовищем, не зробивши жодного кроку, щоб зупинити свого друга. Його мовчання в ту секунду вдарило мене сильніше, ніж будь-які слова Грейсона.

Сльози сорому миттєво застелили мені очі. Не тямлячи себе від приниження, я кинулася геть по коридору, шукаючи порятунку в шкільному туалеті. Зі мною була Кетті Браєн – моя шкільна подруга, яка єдина не сміялася, а тримала мене за тремтячі плечі, поки я захлиналася плачем у кабінці. 

Коли за кілька хвилин пролунав дзвоник, мені довелося повернутися до класу. До цього інциденту я сиділа за партою прямо перед Натаном, постійно відчуваючи його присутність позаду. Тепер же мені було гидко навіть думати про це. Я просто забрала речі й пересіла до Кетті. Там, у її ряду, здавалося безпечніше.

У понеділок Натан усе ж таки спробував вибачитися за свого друга. Він виглядав збентеженим, ховав погляд і тихо щось говорив, але мені було гидко від цих вибачень. Навіщо вони тепер, коли приниження вже відбулося на очах у всієї школи? Своєю мовчанкою в коридорі він уже все сказав. Я сухо відрізала, що не хочу про це говорити, заблокувавши будь-які його спроби виправдатися. Дарет Грейсон після того продовжував відпускати шпильки й знущатися, але мене це вже не хвилювало – я просто випалила з себе будь-які емоції до їхньої компанії. Я вибудувала стіну.

Найстрашнішим і найтемнішим моїм прокляттям було те, що після всього цього кошмару я не перестала його любити. Ця безглузда, болюча підліткова закоханість випалювала мене зсередини ще три роки. Я щодня змушена була бачити його в класі, щодня ховати погляд. Моє офіційне «ви», яке я згодом увімкнула, стало єдиним способом захистити власне серце від цієї глухої, нестерпної любові, що жила в мені всупереч усьому.

А коли Натан, наче навмисне, закрутив роман із нашою спільною подругою, моя витривалість остаточно зламалася. У шістнадцять років, щойно склавши випускні іспити, я просто втекла – випросила в батьків переведення до коледжу в іншому місті, щоб почати все з чистого аркуша й назавжди викреслити його зі свого життя.