Розділ 4

Коли ми з Марком повернулися до офісного хмарочоса Блеквуд Консалтінґ, легке відчуття розрядки, отримане під час обіду, розтануло ще у скляному ліфті.

На четвертому поверсі Марк з усмішкою попрощався, пообіцявши занести додаткові юридичні роз’яснення до кінця дня. Я подякувала йому й зробила глибокий вдих, перш ніж відкрити важкі скляні двері кабінету №402.

У кабінеті панувала вакуумна, майже фізично відчутна тиша.

Натан сидів за монітором. На ньому була та сама бездоганна темно-синя сорочка, але край краватки трохи ослаб, а під очима залягли легкі тіні. На моєму столі більше не було кави з корицею чи спроб перевести все в жарт. Натан прийняв мої правила гри. Він став тим, кого я від нього так довго й суворо вимагала: холодним, дистанційованим співкерівником проєкту.

— Я повернулася, містере Блеквуд, — вимовила я, сідаючи за свій стіл і розкладаючи робочі папери.

— Бачу, Вайт, — не підводячи очей від екрана, відгукнувся він. Його голос звучав глухо й сухо, мов шелест паперу. — Документи по Фостеру у тебе на пошті.

Ми працювали мовчки протягом двох годин. Лише клацання клавіш та сухі сповіщення на корпоративній пошті порушували цю важку тишу. Натан не дивився в мій бік, а я змушувала себе зосередитися на фінансових таблицях. Проте кожен мій погляд на екран був лише фасадом: у голові досі відлунював його ранковий хрипкий голос і те роздратування, з яким він реагував на Марка.

Близько четвертої години двері кабінету знову відчинилися.

— Елізо, я приніс виправлений пункт щодо оподаткування, — на порозі з’явився Марк.

Він пройшов углиб кабінету й невимушено спирався ліктем на край мого столу, прямо біля мого плеча, тримаючи в руках роздруковану сторінку.

Я відчула, як Натан за моєю спиною миттєво випростався. Спина його стала наче з заліза, а ручка в долоні припинила свій ритмічний рух.

— Дякую, Марку. Ти дуже вчасно, — я навмисно усміхнулася тепліше, ніж зазвичай, переглядаючи аркуш. — Твої коригування просто ідеальні.

— Завжди радий допомогти кращому аналітику компанії, — легковажно відповів Марк і, нахилившись трохи ближче, тихо додав: — До речі, пам’ятаєш про пасту? Пропозиція щодо вечері й рецептів усе ще в силі.

За моєю спиною Натан повільно закрив ноутбук. Звук клацання кришки пролунав у тиші кабінету як розряд току. Він підвівся зі свого місця, повільно застібаючи ґудзик піджака. Його сірі очі потемніли, перетворившись на штормове море. Він не дивився на Марка, увесь його палаючий, важкий погляд був спрямований виключно на мене.

— Містере Блеквуд, щось не так? — ввічливо запитав Марк, нарешті помітивши напружену постать співкерівника.

— Все чудово, колего, — відрізав Натан, і його голос пробринів низькими, небезпечними нотами. — Просто хотів нагадати, що ми перебуваємо в робочому кабінеті, а не в кав’ярні. Якщо юридичний блок завершено, у нас із міс Райт є термінові питання щодо презентації.

Марк на мить затримав погляд на Натанові, розуміючи, що між нами існує якась підтекстова війна, але лише легко кивнув.

— Звісно. До зустрічі, Елізо, — він підморгнув мені й вийшов із кабінету.

Як тільки двері за ним зачинилися, Натан зробив два кроки до мого столу.

— Ти граєш у небезпечну гру, Райт, — вимовив він тихо, спираючись долонями на край столу й нахиляючись так, що я відчула знайомий, гіркувато-деревний аромат його парфумів.

— Я працюю, Натане. І захищаю свої інтереси, — я підвела на нього прямий, холодний погляд, навмисно відкидаючись на спинку крісла. — Марк – чудовий спеціаліст. І, на відміну від деяких, з ним легко й зрозуміло.

— Легко? — Натан гірко посміхнувся, і в його очах спалахнув такий болісний, глибокий вогник, що мені на секунду перехопило подих. — Ти думаєш, йому потрібен твій комплаєнс? Він бачить гарну, розумну дівчину й користується моментом. А ти дозволяєш йому це просто для того, щоб покарати мене?

— Не переоцінюй свою роль у моєму житті, — відповіла я залізобетонним тоном, хоча серце в грудях калатало як божевільне. — Повторюю востаннє: моя мета – контракт, премія і моє власне майбутнє. Все решта тебе не стосується.

Натан довго дивився на мене, ніби намагаючись пробити очима мою броню. Потім він важко зітхнув, випростався й дістав із папки товстий конверт.

— Що ж, якщо для тебе існує тільки робота... Тоді ось, — він поклав конверт переді мною. — Радник Фостера щойно підтвердив виїзну презентацію в Единбурзі. Виліт завтра о восьмій ранку.

Я завмерла.

— Единбург? На скільки?

— На два дні, — Натан знову повернувся до свого звичного, сухого тону, хоча розширені зіниці зраджували його внутрішній шторм. — Готель уже заброньовано. Керівництво вимагає, щоб ми презентували фінансову та стратегічну частини разом. Тільки ти і я.

Він розвернувся й пішов до свого столу, залишивши мене сам на сам із конвертом.

Спільне відрядження. Два дні в іншому місті. Без захисних стін офісу, без Марка поруч і без можливості сховатися за робочим графіком. Я подивилася на свої тремтячі пальці й міцно стиснула їх у кулак. Битва за контракт вступала в найнебезпечнішу фазу.