Розділ 2

Субота та неділя пролетіли як один затяжний, метушливий сон. Еліс ще зранку в суботу повернулася до своєї просторої, затишної квартири зустрічати нареченого з відрядження, а я залишилася сам на сам зі своїми думками та побутом.

Винаймання кімнати в лондонському сімейному гуртожитку швидко повертало з небес на землю. Поки я пакувала коробки й готувала речі на понеділок, за стіною традиційно тупотіли сусідські діти, а з коридору доносився гострий аромат індійського карі, який, здавалося, вже намертво в’ївся в тутешні шпалери. Проте цього разу побутові незручності мене не дратували. Я дивилася на свій скромний простір і вперше за довгий час посміхалася. Контракт із корпорацією Блеквуд Консалтінґ був моїм золотим квитком. Початком нового життя, де більше не буде місця чергам на загальну кухню та підрахунку кожного фунта.

У неділю ввечері я з особливим трепетом випрасувала свій найкращий темно-сірий діловий костюм, зібрала шкіряну папку з роздрукованими аналітичними матеріалами лондонського ринку й рішуче видалила додаток Instagram з телефону. Мені потрібен був абсолютний фокус. Жодного минулого. Жодних привидів із Бата. Тільки кар’єра.

Ранок понеділка зустрів мене класичною лондонською мрякою та тиснявою в метро. Але коли я вийшла на потрібній станції й опинилася перед дзеркальним, стрімким хмарочосом Блеквуд Консалтінґ, дихання перехопило. Величезні скляні двері, мармуровий хол, суворі охоронці в бездоганних костюмах – усе тут випромінювало владу, гроші та успіх.

«Я заслуговую бути тут», — подумки наказала собі я, міцніше стиснула ручку сумки й піднялася на поверх відділу кадрів.

Проте мій внутрішній тріумф дав тріщину, щойно я переступила поріг кабінету директорки з персоналу. Місіс Коулсон зустріла мене з надто привітною, майже вибачливою усмішкою, від якої всередині миттєво спрацював внутрішній сигнал небезпеки.

— О, місс Райт, заходьте, сідайте, — вона вказала на шкіряне крісло. — Ми якраз завершували підготовку ваших документів. Проте... виникли певні форс-мажорні обставини, про які рада директорів повідомила нас буквально в п’ятницю ввечері.

— Щось не так із моєю кандидатурою? — я випрямила спину, відчуваючи, як приємне ранкове збудження змінюється холодною тривогою.

— Ні-ні, що ви! Ви блискуче пройшли всі етапи, — поспіхом запевнила кадровичка. — Але справа в тому, що посаду провідного стратега проєкту, на яку ми вас затвердили, вище керівництво в останній момент вирішило віддати іншому фахівцю. Його екстрено переводять із нашої американської філії, і це рішення головного офісу, яке не підлягає обговоренню.

Слова місіс Коулсон прозвучали як глухий удар під дих. Вся моя недільна впевненість розлетілася на друзки. Почуття гострої образи та професійної несправедливості миттєво обпалило легені. Отже, поки я святкувала з подругою, якийсь закордонний «улюбленець долі» просто прийшов на все готове й забрав посаду, яку я здобувала своїм розумом і безсонними ночами?

— Але компанія в жодному разі не хоче втрачати такий цінний кадр, як ви, — місіс Коулсон подалася вперед, помітивши, як закам’яніло моє обличчя. — Тому ми пропонуємо вам альтернативу. Посаду співкерівника, Co-Lead проєкту. Оскільки наш експат зовсім не адаптований до лондонського ринку та його фінансової специфіки, ви працюватимете в тандемі. Він відповідатиме за зовнішні зв’язки та презентації, а ви – за внутрішню стратегію, аналітику та прорахунок ризиків. Оклад, бонуси та соціальний пакет ми залишаємо абсолютно такими ж, як обіцяли. Ба більше, ви ділитимете один із найкращих окремих кабінетів на поверсі.

Я мовчала кілька секунд, змушуючи свій розлючений мозок тверезо зважити ситуацію. Гордість кричала: «Встань і йди, шукай іншу компанію!». Але холодний розрахунок підказував інше: це Блеквуд Консалтінґ. Іншого такого шансу в Лондоні не буде. До того ж, якщо цей закордонний фаворит такий безпорадний без місцевої аналітики – що ж, я з радістю прийму цей виклик. Я зроблю все, щоб керівництво щодня бачило, хто насправді є мозком цього проєкту, і пошкодувало про своє рішення.

— Добре, — я твердо взяла ручку й поставила свій підпис під оновленим контрактом. — Я згодна на умови тандему. Де я можу побачити свого... колегу?

— Він уже чекає в переговорній кімнаті номер чотири, переглядає первинні бріфи, — з явним полегшенням зітхнула місіс Коулсон. — Можете проходити туди, я підійду за кілька хвилин для офіційного інструктажу.

Я піднялася, поправила піджак і взяла свою папку. Всередині мене клекотіла холодна, праведна лють. Прямуючи довгим, блискучим коридором, я буквально чеканила кожен крок. Я була готова розтоптати цього самовпевненого експата його ж першими помилками в звітах і показати, що Лондон – це не його особистий майданчик для розваг.

Я зупинилася біля масивних скляних дверей із матовою цифрою «4». За склом виднівся силует високого чоловіка, який стояв спиною до входу.

Зробивши глибокий вдих, я впевнено ляснула долонею по металевій ручці й штовхнула двері, готова почати свою першу офіційну війну.