розділ 43

Корвін.

Найпростіший спосіб зіпсувати ритуал — перервати основне коло. Тоді взагалі нічого не відбудеться, сила просто розсіється і зникне, мов її й не було. Але цей же спосіб найочевидніший. І зовсім не підходить в випадку, коли ритуал хочуть поміняти, зробити з одного інший.

Для цього міняють стихії в малих колах сили, міняють напрямки, та навіть символи міняють. Бо по своїй суті ритуал — та ж голосова магія, котрою займаються зовсім слабкі маги. Їм слова допомагають втримати крихти власної сили, не дати їм згаснути, поки тоненькі павутинки між реальністю і нереальністю стануть дійсністю. Якось так.

А ритуал те ж саме робить з великою кількістю сили. Іноді дуже великою. Настільки, що людина в принципі не здатна самостійно її втримати.

Так що, хто б що не розповідав, а якийсь бовдур, котрий вперше зайшов в печеру і знайшов залишки малюнка, провести ритуал не зможе. Та він навіть розкрутити силу в основному колі не зможе, не кажучи вже про малі. Направити він її не зможе тим більш. Бо поняття не має що означають якісь загадкові закорючки, стрілочки, хвилясті лінії, трикутники в квадратах. Ритуал, як голосова магія. Ним стільки разів користувалися, що сам світ запам’ятав послідовність і що вийде, якщо звернутися до того, чи іншого символу.

Саме через це Корвін колись ритуалами дуже цікавився, хоча і розумів, що сам жоден провести не зможе, а хтось інший допомогти навряд погодиться.

А зараз він бачив тричі змінений ритуал.

Спочатку на малюнку зникла маленька лінія і одне з малих кіл випало з нього.

Потім символи «Північ» і «Південь» помінялися місцями і замість розірвання виходила тепер прив’язка.

А потім один надто хитрий принц зробив півкроку в бік, перестав стояти на потоці сили, став глядачем. Хоча скоріше тим, хто проводить ритуал на жертвах.

І це все було надто схоже на те, що він з Глорією знайшов в книзі Змія. Не воно, але принцип той же.

Ну, так може здатися тому, хто про цей ритуал десь почув, чи вичитав, але не бачив, як воно насправді має бути. Бо цей ритуал світ теж пам’ятає, надто часто колись його проводили.

— Корвін, — Глорія схопила за лікоть, мов намагалася втримати.

— Він помилився. Але це мабуть ще гірше, ніж якби він все робив правильно, — здивовано прошепотів принц. — І прямо зараз я все одно не можу втрутитись. В будь-якому випадку потрібно дочекатися, поки в сили з’явиться напрямок, інакше нас всіх тут просто завалить, та ще й в землю увіб’є.

Він подивився на вперту вишневу відьму. На її огризок дошки. І зрозумів, що не полетить. От що їй не роби, а вона прямо зараз нікуди не полетить. Бо відьми так не можуть. Якби в неї хоч діти були, а так… ні, залишиться. За дверима буде стояти, але все одно не полетить.

— Глорі, в мене нема вибору. Я повинен зробити все правильно, — сказав, відчуваючи, що й себе самого намагається вмовляти і пояснювати правильність вибору. — Бо якщо всі тут загинуть, моя мама і бабуся теж довго не проживуть. Я знаю. А всі інші швидко знайдуть винуватого. І це скоріш за все буду я. Після чого до твоїх родичів мені наближатися буде не можна. Та я ніде сховатися не зможу.

— І не захочеш, — прошепотіла вона, притиснувши дошку до себе.

Він спробував посміхнутися, але вийшло так собі. Бо очі в неї стали великі і перелякані.

Але вона не відступила. Ні на півкроку. А потім розстібнула кожух і обійняла, спробувавши його краями прикрити обох.

— Щоб не замерз. Я відразу відпущу, — пообіцяла.

Він поцілував її в ніс, посміхнувся, здається нормально, і обережно повернувся до ритуалу, не ховаючись. Бо навряд хтось там зараз здатен подивитися вверх.

А вона стояла, притиснувшись до його спини і обіймала. І від цього ставало спокійніше.

Самовпевнений дід, котрий щиро вірив, що розбирається хто і чого серед його родичів вартий, потрапив в пастку, котру сам же готував. Чи дозволив її готувати сину, котрого вважав найкращим кандидатом в наступні королі і жалкував, що не він перший народився. А той всього лише трішки підправив два дуже схожих символа і вони помянілись місцями.

І тепер дід все нарешті зрозумів, намагався смикатись, але можливість перервати потік більше не існувала, а відійти вбік від нього він не встиг. Інші учасники мабуть досі не розуміли, що щось не так. Бо це зверху видно, що малюнок змінили. А внизу навряд.

Тому й вартових на глядацькі місця не пустили, скоріш за все. Раптом хтось з них на ритуалах знається?

— Ідіот, — прошепотів Корвін, вглядаючись в потоки сили і намагаючись вибрати точку для удару. Бо другої спроби в нього не буде. — Який ідіот.

— Що? — дихнула теплом в спину вишнева відьма.

— Та тут все завалиться раніше, ніж він цей клятий ритуал завершить. А він, скоріш за все, розраховував поховати батька з братом і племінниками під камінням, а самому дивом вижити. Камінь вібрує. Захисту майже нема. А тут ось це. Дід, Арвід ще… та одного діда б вистачило.

— Може він на якийсь артефакт розраховує?

— Може.

Тендітні дівочі руки стиснулись сильніше. Пальці ворухнулися і Корвіна мов штовхнула солона морська хвиля, замішана на вітрі і сонці. Аж дихати легше стало і зник непомітний досі дзвін в голові. Думки стали спокійні і кришталево чисті. Та майже крижані.

Врешті, сам він нічого зробити не зможе. Не дасть йому дядько кілька раз бити в одне і те ж місце. А з одного удару перервати цей клятий потік не вийде, Корвін чудово розумів, що не настільки сильний.

Розраховувати на Арвіда не варто. Він не встигне зорієнтуватися. Батько досить слабкий стихійник. Він чистий воїн, якщо брати класичну класифікацію, але меча з собою не взяв, нажаль. Так що залишався тільки дід, ото йому буде сюрприз.

— Глорі, в тебе є щось достатньо міцне, хоч трішки важке і не зброя? Мені треба в дядька Ардена кинути, він там на щастя без шапки стоїть. А проти ножів, та навіть каміння в нього мабуть є захист.