розділ 12

Корвін був дуже злий. Чоловік, за котрим він гнався, здавався йому зараз втіленням всіх його негараздів. Куди той нещасний втікав, він, схоже, і сам не знав, але біг завзято. Мабуть не знав, що на цій вулиці жилих будинків нема, тому ніхто не буде чистити простір між ними, висаджувати сади, городи, робити альтанки, в котрих можна хоча б спробувати сховатися.

Біглося двійнику деякий час добре. Потім трохи гірше, але на той час Глорія безнадійно відстала, а Грослін примудрився упасти і ледь викарабкався з кучугури. А одинокий принц, мабуть, здався двійнику не надто міцною перешкодою і він вирішив ризикнути. Зупинився, трохи віддихався, поки до нього біг переслідувач, а потім розвів перед собою руки і різко їх звів разом.

— Сволота, — виплюнув Корвін разом зі снігом. Бо демона лисого допоможуть навіть найкращі щити, коли тебе банально, поривом вітру, штовхають в кучугуру ледь не з тебе висотою. — А я ще думав, навіщо Омир зі своїм розсіювачем імпульсів вовтузиться.

Вибравшись з кучугури і порившись паралельно у власній голові, Корвін вирішив, що найкраще, що він може протиставити цій сволоті — щит, котрим можна змінити напрям пориву.

Але він може і чимось іншим здивувати, зараза.

Далеко втекти двійник не встиг, мабуть заморився і отруєння таки було. Подальший його забіг взагалі нагадував шкандибання напівздохлого пса, котрий ніяк не може підібрати собі місце, щоб нарешті здохнути остаточно. То надто вогко, то недостатньо гарно, то люди гонять чомусь.

Але копатися в голові він теж умів, бо знову зупинився, розвернувся і порадував Корвіна видовищем вогняної дуги, котра летить йому прямо в обличчя. Відбивати таке в бік складів і інших дерев’яних будинків було не можна. Воно може бути незнищенним і горіти вчетверо швидше, чим має. Та цей придурок сам звідси не вибереться. Сніг міг і не загасити той вогонь. Тому Корвін думав до останньої миті. А коли дуга була ледь не перед самим обличчям, він навіть внюхав запах паленого волосся, довелося перестати займатися дурнею і відбивати в небо.

— Ідіот! — рявкнув на двійника, ступаючи до нього. Бігти далі зовсім не хотілося. Бігти по морозі взагалі не дуже веселе діло. — Зараз сюди половина міської варти збіжиться і частина вартових з палацу приєднаються.

Двійник у відповідь знову штовхнув вітром, двічі поспіль, таки закинувши Корвіна в чергову кучугуру. Якимось дивом ухилився від «петлі сили», продовживши шкандибати в невідомість. І коли злий Корвін вже був готовий накинути на нього сіть, наплювавши на те, що завдяки цьому будь-який слідопит зрозуміє, що він тут був, з небес звалилася не менш зла відьма. Життєрадісно гикнула і тараном знесла двійника в його персональну кучугуру. Чергову дошку, при цьому, правда, не втримала і звалилася поряд, обізвавши двійника так, як навіть матінка ніколи не дозволяла собі обзивати різних бовдурів.

— Тобі потрібно на ній одружитися, — пробурчав Грослін, теж дошкандибавши до місця подій. Цей невдачливий здоровань примудрився десь розбити лоба і чомусь шкандибав на ліву ногу. І все одно світився від щастя.

— Команда мрії в нас, — сказав Корвін, коли слідопит його висмикнув зі снігу. — Принц-придурок, як каже одна відьма, вишнева діва, котра поводиться так, наче постійно ту вишневку п’є, і тілоохоронець, котрий то десь зникає, то об щось головою б’ється. Прямо тобі рятівники королівства.

— Угу, — погодився Грослін і пішов витягувати зі снігу дівчину, котра продовжувала лаятись і обіцяти щось страшне ледь не половині чоловіків королівства.

А може й геть усім, за винятком своїх родичів, Корвін не прислухався.

***

Те, що з молодими відьмами краще не мати справ, а злять їх тільки ідіоти, Корвін завжди знав. Йому і мама про те казала, і бабуся, і батько, коли з мамою сварився. Але він ніколи не сподівався побачити наочну ілюстрацію до цих слів. Нещасного двійника Глорія протаранила так, що у неї дошка об його щит розламалася і передня її частина розсипалася ледь не на тріски. Про що дівчина в цей момент думала, вона звісно сказати не змогла. У неї був азарт замішаний на злості на людину, котра могла в майбутньому її брата вбити. Ну, і щит теж був, завдяки якому вона з тієї дошки злетіла в сніг, а не отримала гострими шматками дерева в обличчя. Утікач теж в сніг полетів, але (ось іще один доказ не зв’язуватися і не злити) знайшов у тім снігу камінь, об який своєю дурною головою і вдарився. Після чого приліг відпочити, або замерзнути, тут вже як пощастить.

— І куди його? — спитав Грослін, розуміючи, що таскати цього сплячого красеня буде саме він, а про те, що варта вже біжить сюди всім натовпом, принц не шуткував.

— До кінця вулиці ми дійти не встигнемо, в жодному напрямку. В клуб з таким іти не варто, в лікарню тим більш, — перечислив проблеми Корвін.

— Я усіх на дошці не донесу. Та я попередню ледь виламала, довелося магією довбанути, бо не піддавалася, а потім іще замаскувати слід удару. Ледь встигла, — додала проблем Глорія.

— А я не місцевий, — нагадав Грослін, сумно зітхнув, подивився на зв’язаного всім, що під руку трапилося, двійника з кляпом з носовичків у роті, і таки закинув його на плече. — Через кучугури?

— Ні, — мотнув головою Корвін. — Там ями є, а десь навіть капкани на ведмедів можуть валятися, бо їх розпродати не встигли в сезон. Я б нікому не радив тут ходити десь окрім дороги.

— Чудово, — сказала відьма.

— Але майстерні прохідні, — згадав Корвін. — Майстри, помічники і бовдури на підробітки приходять з іншого боку, тут те, що вони роблять, грузять на вози, або на руках по складах розносять.

— Як цікаво, — пробурчала Глорія.

— Єдине, вони всі закриті. Доведеться чи двері ламати, чи замки якось відкривати, а там іще й захист…

— Варта все одно вже біжить, яка тобі різниця? — прошипіло в вухо, і Корвін від несподіванки підскочив. Зовсім про летючого змія забув.

— Дійсно, чого це я про такі дрібниці думаю? — пробурчав, роззирнувся і впевнено пішов до дверей за котрими мала б бути майстерня. Для складу вікон забагато.